Обіцянки Порошенка: що реально виконано, а що залишилося лише словами

Петро Порошенко прийшов до влади 2014 року з гаслом «Жити по-новому» і набором конкретних зобов’язань перед українцями, які пережили Революцію Гідності, анексію Криму та початок війни на Донбасі. Ключові з них стосувалися швидкого миру, європейської інтеграції, посилення армії, продажу власного бізнесу та перезавантаження влади. Частина з цих обіцянок стала реальністю вже в перші місяці чи роки президентства, інші так і не вийшли за межі передвиборчих промов.

Найбільш відчутними здобутками виявилися підписання Угоди про асоціацію з ЄС, запровадження безвізового режиму, багаторазове зростання видатків на оборону та запуск децентралізації. Водночас обіцянки швидко завершити АТО, повернути курс долара до 10 гривень, повністю продати Roshen і закрити офшори залишилися невиконаними. Саме ця різниця між заявленим і зробленим сформувала суспільне сприйняття п’ятирічної каденції п’ятого президента.

Станом на 2026 рік, коли Порошенко залишається активним політиком і лідером «Європейської солідарності», його передвиборчі обіцянки 2014–2019 років продовжують слугувати точкою відліку для оцінки політичної відповідальності в українській політиці.

Передвиборча програма «Жити по-новому» та головні зобов’язання 2014 року

У березні–травні 2014 року Петро Порошенко як кандидат у президенти озвучив кілька десятків публічних обіцянок, частина яких увійшла до програми «Жити по-новому». Серед найгучніших — деескалація конфлікту з Росією, дострокові парламентські вибори за відкритими списками до кінця 2014 року, підписання економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС, запровадження безвізу протягом першого року президентства, багаторазове збільшення фінансування Збройних сил, продаж бізнесу (окрім 5 каналу) та перекриття офшорів.

Особливо емоційно сприймалася заява про те, що антитерористична операція «не може і не буде тривати два-три місяці. Вона повинна і буде тривати години». Це прозвучало одразу після перемоги на виборах 25 травня 2014 року. Люди, втомлені від хаосу після втечі Януковича та початку бойових дій, сприйняли ці слова буквально. Пізніше, у серпні 2018 року, Порошенко публічно вибачився за створення завищених очікувань щодо швидкості завершення війни.

Ще однією яскравою обіцянкою став курс долара «по 10». Хоча вона не була formalно зафіксована в програмі, її багаторазово цитували. Навесні 2014 року долар коливався біля 13–14 гривень, а вже за рік перевищив 25. Практичний результат виявився протилежним до заявленого. Так само не відбулося повного продажу Roshen: активи передали в сліпий траст, а контроль фактично зберігся в руках родини. За моїм досвідом спостереження за політичними кампаніями, такі гучні, але важко вимірювані обіцянки часто стають головним джерелом розчарування виборців.

У нашій практиці аналізу передвиборчих документів видно, що програма Порошенка містила близько 19 ключових пунктів. З них приблизно половина отримала статус виконаних або частково виконаних уже до 2018 року. Решта або провалилася, або залишилася в процесі без чіткого фіналу. Саме ця структура — поєднання реалістичних євроінтеграційних кроків і надто оптимістичних обіцянок щодо війни та економіки — визначила подальший розвиток подій.

Європейська інтеграція: безвіз, асоціація та конституційні зміни

Однією з найочевидніших перемог стало підписання економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС. Це сталося вже через місяць після інавгурації — 27 червня 2014 року. Повна угода набула чинності 1 вересня 2017 року. Торгівля з Європейським Союзом за три роки зросла на 60 відсотків і склала 43 відсотки зовнішнього товарообігу України. Це не просто цифра — це реальна зміна економічної орієнтації країни, яка раніше була значно більше залежною від російського ринку.

Безвізовий режим обіцяли протягом першого року. Насправді процес затягнувся. Україна виконала всі технічні умови лише до кінця 2016 року, а сам режим запрацював у червні 2017-го. Затримка стала предметом критики, однак сам факт отримання безвізу мільйони українців відчули безпосередньо. Можливість подорожувати Європою без віз змінила повсякденне життя багатьох сімей, студентів і підприємців. У 2026 році, через дев’ять років після запровадження, Порошенко сам нагадує про цей здобуток як доказ здатності України досягати складних дипломатичних цілей.

У лютому 2019 року до Конституції внесли зміни про незворотність європейського та євроатлантичного курсу. Це вже не була обіцянка 2014 року, але логічне продовження заявленого вектора. Практичний нюанс полягає в тому, що переговори про членство так і не розпочалися під час його каденції — Брюссель тоді не був готовий. Сьогодні, у 2026 році, Україна значно ближче до цього етапу, і досвід 2014–2019 років став частиною довгої дороги.

Типова помилка багатьох спостерігачів — оцінювати євроінтеграцію лише за швидкістю. Насправді кожен крок вимагав десятків законів, реформ і політичної волі. Безвіз і асоціація стали можливими саме тому, що президент і його команда послідовно тиснули на цей напрямок, навіть коли внутрішні проблеми відволікали увагу.

Армія та оборона: від обіцянки до реальних бюджетів

Порошенко неодноразово підкреслював, що зміцнення Збройних сил стане пріоритетом номер один. Він обіцяв підвищити виплати військовим, застрахувати життя учасників АТО на мільйон гривень і в рази збільшити видатки на оборону. Частина цих зобов’язань була виконана досить швидко. Вже з 2014–2015 років фінансування армії почало стрімко зростати. Якщо у 2013 році на Міноборони виділяли близько 18–19 млрд грн, то в 2019-му бюджет перевищив 100 млрд грн.

Конкретний приклад — запровадження доплат для учасників бойових дій. Обіцянка платити 1000 гривень на день для тих, хто воює, знайшла відображення в рішеннях уряду. Страхування життя також було впроваджено. Водночас повного переходу на контрактну армію без строковиків у зоні бойових дій досягти не вдалося — мобілізація залишалася необхідністю.

Практичний нюанс полягає в тому, що зростання бюджету не завжди означало миттєве покращення матеріального забезпечення на передовій. Корупційні скандали в оборонній сфері, проблеми з закупівлями та якістю техніки супроводжували цей процес. Проте порівняно з 2014 роком, коли армія фактично не існувала як боєздатна сила, зміни були кардинальними. У 2026 році багато хто згадує саме цей період як час, коли почалося системне відновлення ЗСУ.

За моїм досвідом, саме оборонна тема стала однією з найменш контроверсійних у спадщині Порошенка. Навіть критики визнають, що без різкого збільшення фінансування та політичної уваги до армії Україна не змогла б утримати фронт у перші роки війни.

Децентралізація, люстрація та перезавантаження влади

Децентралізація стала одним із найбільш успішних напрямків. Порошенко обіцяв передати громадам більше прав і грошей. Реформа стартувала і набрала обертів: створено сотні об’єднаних територіальних громад, місцеві бюджети зросли більш ніж на 100 млрд грн за кілька років. Громади отримали 60 відсотків податку на доходи фізичних осіб і повний обсяг деяких інших податків. Це змінило реальність у тисячах населених пунктів.

Натомість обіцянка повного перезавантаження влади через вибори за відкритими списками до кінця 2014 року виконана лише частково. Дострокові парламентські вибори відбулися, але система залишилася змішаною. Закон про парламентську опозицію так і не з’явився. Люстрація суддів, правоохоронців і фіскалів також не набула того масштабу, якого очікували. Багато старих кадрів зберегли позиції.

Типова підводна камінь таких реформ — опір системи. Навіть за наявності політичної волі на найвищому рівні бюрократія та зацікавлені групи гальмують процес. У випадку з люстрацією саме це й сталося. Децентралізація ж мала потужну підтримку місцевих еліт і міжнародних партнерів, тому просунулася значно далі.

У 2026 році децентралізація продовжує працювати і вважається одним із небагатьох структурних здобутків того періоду, який майже не піддається ревізії навіть політичними опонентами.

Бізнес, офшори та конфлікт інтересів

Обіцянка продати власний бізнес була однією з найбільш обговорюваних. Порошенко заявляв, що позбудеться всіх активів, окрім 5 каналу. На практиці Roshen передали в сліпий траст під управлінням інвестиційної компанії, пов’язаної з родиною. Повного виходу з бізнесу не відбулося. Це створювало постійний конфлікт інтересів і підживлювало критику.

Так само не виконано обіцянку «перекрити всі офшори». Використання офшорних схем в Україні не зникло. Навіть особисті активи президента опинялися під питанням у розслідуваннях. У нашій практиці такі випадки демонструють, наскільки складно політику, який сам є великим бізнесменом, повністю відокремити приватні інтереси від державних.

Приклад із 5 каналом показовий: його збереження пояснювали необхідністю незалежного голосу, але критики бачили в цьому інструмент впливу. Сьогодні, у 2026 році, питання конфлікту інтересів політиків-бізнесменів залишається актуальним і регулярно піднімається в публічних дискусіях.

Що змінилось у сприйнятті обіцянок до 2026 року

Через сім років після завершення каденції оцінки обіцянок Порошенка стали більш нюансованими. Успіхи в євроінтеграції та обороні визнаються навіть тими, хто критикує інші аспекти. Водночас невиконані обіцянки щодо миру, бізнесу та глибокого очищення влади продовжують використовуватись політичними опонентами.

Практичний урок для сучасних політиків очевидний: конкретні, вимірювані обіцянки з чіткими термінами працюють краще, ніж гучні, але нереалістичні заяви. Безвіз і зростання оборонного бюджету можна перевірити цифрами. «АТО за години» — ні. Саме тому перші залишилися в плюс, а другі — в мінус.

У 2026 році, коли Україна знову стоїть перед складними зовнішньополітичними та внутрішніми викликами, досвід 2014–2019 років нагадує: політична відповідальність вимірюється не кількістю обіцянок, а здатністю доводити їх до результату навіть у найскладніших умовах.