Семен Юфа: історія першого українського мільйонера та легенди буремних 90-х

Семен Вікторович Юфа — одна з найяскравіших і найсуперечливіших фігур української історії первісного накопичення капіталу. Його називають «українським Мавроді», засновником першої масштабної фінансової піраміди «Меркурій», яка в середині 1990-х об’єднала десятки тисяч людей і контролювала ключові торговельні та промислові активи країни. Водночас сам він наполягає, що створив справжнє споживче товариство з реальними інвестиціями в товари та приватизацію.

Шлях Юфи — це класична історія підйому з нуля в умовах тотального дефіциту, шаленої гіперінфляції, бандитських розбірок і тиску силовиків. Від армійських заробітків на завантаженні риби до мільйонних оборотів, від гранати під ногами на стадіоні до двадцятирічного життя в Ізраїлі і повернення в Київ з новими ідеями кооперативного руху. У 2026 році він залишається активним публічним діячем, який ділиться досвідом і просуває проекти нової економіки.

Ця стаття розкриває повну картину його біографії, механізми роботи «Меркурія», причини краху та сучасні погляди людини, яка стала символом епохи, коли гроші робилися на очах і так само швидко зникали.

Ранні роки та перші серйозні гроші

Семен Юфа народився приблизно 1961 року в звичайній радянській родині в Києві. Точна дата народження в публічних джерелах майже не фігурує, що характерно для багатьох бізнесменів того покоління, які воліли тримати особисте в тіні. Дитинство і юність пройшли в типовому для пізнього СРСР середовищі — дефіцит усього, черги, блат і постійний пошук можливостей заробити хоч щось понад офіційну зарплату.

Переломним моментом стала строкова служба в радянській армії на початку 1980-х. Юфу відправили на рибкомбінат у Біломорську (Карелія). Там нікому було займатися завантаженням риби. Разом із товаришами по службі він виміняв флотський спирт на поламаний автонавантажувач, відремонтував його і запропонував послуги комбінату. Зароблені гроші дозволили купити однокімнатну квартиру в Києві — на ті часи це вже був серйозний капітал.

Після демобілізації в 1982 році Юфа спробував офіційну роботу — влаштувався кухарем у престижний ресторан «Лейпциг» при Палаці спорту. Зарплата директора ресторану становила близько 140 рублів, а звичайного кухаря — ще менше. Він швидко зрозумів, що це не його шлях. Перейшов на вуличну торгівлю морозивом. Працював по 18 годин на добу, і місячний дохід легко перевищував тисячу рублів. Саме тоді сформувалася його головна риса — бачити можливості там, де інші бачать лише дефіцит і заборони.

У нашій практиці аналізу історій підприємців 80–90-х років саме такі «яточники» часто ставали фундаментом майбутніх імперій. Юфа не був винятком. Він уже тоді розумів логіку обігу товарів краще за багатьох директорів державних підприємств.

Цей період заклав не лише фінансову базу, а й психологію. Юфа звик працювати на межі фізичних можливостей і завжди шукав спосіб масштабувати навіть найпростішу справу. Саме це пізніше дозволило йому перетворити виробництво вафельних стаканчиків на справжній бізнес-прорив.

Кооператив «Олімп» і вафельна імперія

1987 рік став переломним для всієї країни. Постанова Ради Міністрів СРСР №160 відкрила двері кооперативам. Юфа одним із перших скористався можливістю і створив кооператив «Олімп». Головним продуктом стали вафельні стаканчики для морозива — товар, якого катастрофічно не вистачало по всьому Союзу.

Він поїхав до Польщі, вивчив технологію, знайшов виробника в Шостці і замовив величезні автоматичні лінії вагою майже 20 тонн кожна. Лінії видавали до 6 тисяч стаканчиків на годину. Юфа першим придумав продавати їх поштучно — по 3 копійки. Маржа сягала 1000 %. За одну ніч кооператив міг випускати до 200 тисяч стаканчиків, які розходилися по всьому СРСР.

Паралельно «Олімп» пек лаваш і пиріжки, робив морозиво, випускав футбольні значки. Бізнес швидко розростався. Саме тут Юфа вперше відчув смак масштабного управління і зрозумів, наскільки важливо контролювати весь ланцюжок — від виробництва до збуту.

За моїм досвідом вивчення того періоду, саме такі кооперативи стали школою для більшості майбутніх українських олігархів. Але Юфа пішов далі за багатьох — він уже тоді мислив не просто торгівлею, а створенням системи, яка могла б акумулювати гроші тисяч людей.

Народження «Меркурія» і механізм фінансової машини

У 1992 році «Олімп» трансформувався в споживче товариство «Меркурій». Партнерами Юфи стали Гаррі Габовіч (майбутній засновник Lucky.Net) і Олександр Пресман (пізніше нардеп від Партії регіонів, якого пов’язували з колами Семена Могилевича). Допомагав також «авторитет» Віктор Авдишев.

«Меркурій» обіцяв вкладникам фантастичну прибутковість — до 429 % річних. У умовах гіперінфляції початку 90-х, коли гроші знецінювалися щодня, такі цифри виглядали рятівними. Структура мала наглядову раду, колективне управління і позиціонувалася як справжній кооператив, а не класична піраміда.

Гроші вкладників йшли на імпорт товарів (шоколад, соки, горілка з Ізраїлю), приватизацію і купівлю реальних активів. «Меркурій» став першою структурою, яка отримала право на приватизацію. Під контролем опинилися акції київського ЦУМу, «Дитячого світу», універмагу «Україна», донецького «Білого лебедя», частки в Київському молокозаводі №2, Житомирському заводі металоконструкцій та багатьох інших об’єктах.

За різними оцінками, на піку капіталізація сягала сотень мільйонів доларів. Співробітникам платили до 40 доларів на місяць при середній зарплаті по країні близько 15. Оборот лише по сигаретах у деякі періоди перевищував 420 мільйонів доларів. Структура працювала як величезна машина з обігу товарів і грошей.

Саме ця подвійна природа «Меркурія» — поєднання реальної торгівлі з елементами фінансової піраміди — зробила його унікальним явищем. У хаосі 90-х межа між бізнесом і аферою часто була розмитою.

Розквіт, ринок на стадіоні і політичні амбіції

Одним із найуспішніших проектів став легендарний ринок на Республіканському стадіоні (нині НСК «Олімпійський»). Щовихідних його відвідувало понад пів мільйона людей. Кожен платив 1 карбованець за вхід. Юфа особисто їздив кабріолетом уздовж трибун у малиновому піджаку, вітаючись із натовпом. Це був пік його публічності і впливу.

Паралельно з’явилися перші казино в Україні. Банки буквально бігали за Юфою з пропозиціями кредитів без гарантій. Структура заробляла, за оцінками правоохоронців, до 4 мільйонів доларів на день. Це були гроші, які важко навіть уявити в умовах тодішньої економіки.

У 1994 році Юфа вирішив піти в політику і балотувався до Верховної Ради. Програв. Саме ця поразка, на його думку, стала початком кінця. Силові структури, зокрема 6-й відділ МВС, почали проявляти активний інтерес. Конфлікт із керівництвом міліції став критичним.

Типові помилки того часу, які зробив і Юфа, — надмірна публічність і спроба грати на двох полях одночасно: бізнесовому і політичному. У 90-х це майже завжди закінчувалося тиском.

Гранати, тиск і втеча до Ізраїлю

У 1994 році ситуація загострилася до межі. Біля Юфи на стадіоні вибухнула граната. Партнера застрелили прямо в кабінеті трьома пострілами в голову. Повідомлення були чіткими: наступна граната стане останньою, яку він побачить. Бандити, за словами самого Юфи, були передбачуваними — з ними можна було домовитися. А «менти» — непередбачувані і безпринципні.

Він вивіз сім’ю і сам вилетів до Ізраїлю з 500 доларами в кишені, які дав один із компаньйонів. Родину віддали лише через дев’ять місяців. Бізнес фактично віджали. У лютому 1995 року розлючені вкладники обложили офіс «Меркурія». Виплати припинилися.

Юфа завжди наполягав, що якби активи не забрали, їх вистачило б, щоб розрахуватися з усіма. Критики ж вважають, що структура вже на той момент працювала за пірамідальним принципом і була приречена після стабілізації гривні та зростання відсоткових ставок.

Цей епізод назавжди закріпив за ним статус «українського Мавроді» і людини, яка стоїть біля витоків самого слова «лохотрон» в українському лексиконі.

Життя в еміграції та нові бізнеси

В Ізраїлі Юфа починав майже з нуля. Працював фотографом (це було його хобі), стояв біля плити у власному ресторані, відкривав невеликі IT-проекти і тепличні господарства. Найуспішнішим став бізнес із супутникового інтернету. Він купував промислові супутники, які вже відслужили термін, і продавав сигнал, зокрема в Україну. У деякі місяці заробіток сягав 300 тисяч доларів.

У 1999–2000 роках він стояв біля витоків UKR.NET — знайшов інвесторів і перші два роки керував проектом. Також був пов’язаний із Lucky.Net. Жив у Кишиневі, короткочасно в США, уважно стежив за подіями в Україні — Помаранчевою революцією і Революцією Гідності.

За цей період він зрозумів важливу річ: в Ізраїлі заробити гроші набагато складніше, ніж провести приватизацію в Україні 90-х. Але саме еміграція дала йому час переосмислити досвід і сформувати нову філософію — соціального підприємництва і кооперативного руху.

Повернення в Україну і проекти 2020-х

Близько 2015–2018 років, коли колишні силовики втратили вплив, Юфа повернувся в Київ. Відновив український паспорт. Відкрив пельменну на Житньому ринку і кіоск із шаурмою біля Бессарабки — символічний жест людини, яка знову починає з малого.

Сьогодні він активно веде YouTube-канал, Facebook і Instagram, позиціонує себе як бізнес-візіонер і фанат кооперативного руху. Розробляє платформу, яка має об’єднати споживачів, постачальників і інвесторів. Планує екопроект під Києвом у стилі ізраїльського кібуцу — розумні теплиці, енергоефективні будинки, імпортозаміщення продуктів із залученням переселенців.

У 2026 році говорить про створення власного стейблкоїна «Лепта» і зйомки фільму за мотивами свого життя. Наголошує: головне — приносити реальну користь людям, а не просто заробляти.

Семен Юфа залишається фігурою, яка викликає полярні оцінки. Для одних — геній, який першим зрозумів можливості перехідної економіки. Для інших — аферист, чия діяльність залишила глибокий шрам у пам’яті тисяч людей. Сам він обирає третій шлях — називає себе ініціатором і продовжує будувати проекти, в яких бачить майбутнє кооперативної економіки України.