Оксана Антонівна Софілканич понад чверть століття працює суддею Воловецького районного суду Закарпатської області. Вона пройшла шлях від стажиста в сусідньому районі до багаторічного голови невеликого гірського суду, де опікувалася не лише вироками, а й елементарними умовами для роботи колег. Її ім’я опинилося в центрі суспільної уваги через два гучні кримінальні провадження, рішення в яких апеляція згодом скасувала через процесуальні недоліки. У 2025 році суддя претендувала на перехід до Закарпатського апеляційного суду, однак Вища кваліфікаційна комісія суддів відмовила їй, а Громадська рада доброчесності вказала на невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.
Два десятиліття на чолі суду в одному з найвіддаленіших районів Закарпаття дали Софілканич досвід керівництва в умовах обмежених ресурсів. Вона брала участь у розширенні приміщення, ремонтах кабінетів і створенні зручніших умов для відвідувачів. Водночас її діяльність у кількох справах викликала питання про якість процесуальних рішень і ставлення до потерпілих, особливо неповнолітніх. Сьогодні вона продовжує працювати суддею районного рівня, а її історія відображає ширші процеси реформування судової системи України — від старої моделі призначень до сучасної системи кваліфікаційного оцінювання з участю громадянського суспільства.
Освіта та перші кроки в юриспруденції
Оксана Софілканич народилася в Україні. З 1990 по 1995 рік вона навчалася в Національній юридичній академії в Харкові, здобувши спеціальність юриста. Після випуску з 1995 до 1997 року працювала стажистом судді Свалявського районного суду. Згодом обіймала посаду консультанта в Берегівському районному суді.
У травні 1999 року її призначили суддею Воловецького районного суду Закарпатської області. Це стало початком тривалої роботи в одному суді, де вона з часом отримала й керівні повноваження. За даними офіційного сайту Воловецького районного суду, уже у квітні 2002 року наказом Міністерства юстиції України її затвердили головою суду. Тоді судова система України ще перебувала в перехідному періоді: голови судів затверджувалися виконавчою владою, а повноваження суддів часто підтверджувалися постановами Верховної Ради.
Багаторічне керівництво Воловецьким судом: від ремонтів до організаційних змін
З квітня 2002 по грудень 2011 року Оксана Софілканич очолювала Воловецький районний суд. Загалом вона провела на посаді голови близько 16 років у п’яти каденціях із короткими перервами. У невеликому районі з обмеженим бюджетом і старою інфраструктурою це означало не лише розподіл справ, а й вирішення побутових питань.
За час її керівництва провели ремонти в кабінетах суддів, залі засідань та канцелярії. У 2008 році за її ініціативою райдержадміністрація затвердила Програму організаційного забезпечення діяльності суду. Завдяки програмі суд отримав додаткові 60 квадратних метрів приміщення від районної друкарні, облаштували робоче місце для судової міліції та інформаційні стенди для відвідувачів. На ці роботи з районного бюджету витратили 30 тисяч гривень. Кожен суддя отримав окремий кабінет із приймальнею для секретаря та помічника.
Такі кроки були типовими для керівників районних судів тієї доби: брак фінансування змушував шукати локальні рішення. Воловецький суд, розташований у гірській місцевості, обслуговує територію з невеликою кількістю населення, тому питання доступності правосуддя для місцевих жителів завжди стояли гостро.
Справа про групове сексуальне насильство над неповнолітньою: деталі провадження
24 серпня 2021 року в селі Верхні Ворота Воловецького району троє підлітків — 14-річний і двоє 15-річних — зґвалтували 14-річну дівчину в підвалі. Злочинці били потерпілу, утримували її голову, знімали одяг і фільмували процес на телефон. Відео пізніше поширили серед однокласників. Усі троє визнали провину в суді та висловили каяття.
Справу спочатку кваліфікували за статтею 152 Кримінального кодексу (зґвалтування), але прокуратура змінила обвинувачення на частину 3 статті 153 (сексуальне насильство). 16 березня 2023 року суддя Оксана Софілканич винесла вирок: п’ять років позбавлення волі з випробувальним терміном два роки та зобов’язала обвинувачених виплатити потерпілій 60 тисяч гривень моральної шкоди. Потерпіла сторона просила 450 тисяч.
Випробувальний термін — це механізм, за якого засуджений не відбуває покарання у в’язниці за умови дотримання правил і відсутності нових правопорушень протягом визначеного періоду. Апеляційний суд Закарпатської області скасував вирок. Основні підстави: суддя не пояснила потерпілій право підтримувати обвинувачення в повному обсязі після зміни кваліфікації, проігнорувала висновки судово-психологічної експертизи щодо обмеження участі неповнолітньої потерпілої в процесі, а також не призначила експертизу щодо самих неповнолітніх обвинувачених. Додатково апеляція відзначила неповноту дослідження фактичних обставин і недостатню вмотивованість рішення.
Справа повернулася на новий розгляд. Подальший процес затягнувся: змінювалися судді, фіксувалися численні клопотання про відводи, один із суддів пішов на лікарняний, виникали питання з мобілізацією обвинувачених. Станом на кінець 2025 року остаточний вирок у цій справі ще не набрав законної сили.
Виправдання голови громади у справі про хабар: ще один скасований вирок
Інша резонансна справа стосувалася Михайла Попелича — голови Воловецької селищної ради та члена партії «Слуга Народу». Його обвинувачували в отриманні 80 тисяч гривень неправомірної вигоди за сприяння в тендері на ремонт доріг. Служба безпеки України затримала його ще 2020 року.
Суддя Софілканич виправдала Попелича. У рішенні вона зазначила, що сторона обвинувачення не довела вину, а вимагання хабаря залишилося лише припущенням. Апеляційний суд скасував виправдувальний вирок, вказавши на неповноту та поверховість дослідження фактичних обставин, а також на те, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються дослідженими доказами.
Обидві справи пізніше стали основними аргументами при оцінці доброчесності судді.
Адміністративні справи та системні зауваження до процесуальних рішень
Громадська рада доброчесності у висновку від 10 вересня 2025 року звернула увагу не лише на кримінальні провадження. У кількох адміністративних справах суддя застосовувала статтю 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення для звільнення від відповідальності за правопорушення, щодо яких таке звільнення прямо заборонене законом. Йдеться про справи № 936/73/24, № 936/1196/24 та № 936/1278/24.
Також фіксувалися випадки закриття проваджень через закінчення строків притягнення до відповідальності без належного обґрунтування причин затримок. ГРД відзначила, що такі дії вказують на формальний підхід до процесу та недостатню увагу до вимог закону.
Претензія на апеляційний суд та рішення комісії у 2025 році
У 2024–2025 роках Оксана Софілканич подала документи на участь у конкурсі на посаду судді Закарпатського апеляційного суду. Вона пройшла етапи досьє та співбесіди у Вищій кваліфікаційній комісії суддів.
16 жовтня 2025 року колегія № 4 ВККС ухвалила рішення: суддя не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді. Основою стало висновок Громадської ради доброчесності від 10 вересня 2025 року. ГРД вказала на неодноразові процесуальні порушення, які призвели до значного суспільного резонансу та підірвали довіру до суду. Під час оцінювання з’ясувалося, що на дії судді надійшло понад 100 дисциплінарних скарг.
На співбесіді Софілканич наполягала, що її рішення в обох резонансних справах були законними, попри їх скасування апеляцією. Члени комісії зафіксували також окремі помилки в розумінні базових процесуальних понять, зокрема щодо статусу витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Як працює система оцінювання суддів в Україні
Після Революції Гідності в Україні запровадили нові механізми контролю за суддівським корпусом. Вища кваліфікаційна комісія суддів проводить кваліфікаційне оцінювання всіх діючих суддів. Паралельно діє Громадська рада доброчесності — незалежний орган із представників громадськості, який готує висновки про відповідність суддів критеріям доброчесності та професійної етики.
Висновок ГРД не є остаточним рішенням, але враховується комісією. Суддя, яка не підтверджує здатність працювати в вищій інстанції, залишається на попередній посаді, якщо не виникають підстави для звільнення. У випадку Софілканич ВККС обмежилася відмовою в переході до апеляції.
Така система покликана підвищити прозорість і підзвітність суддів. Водночас вона викликає дискусії про баланс між незалежністю судової гілки влади та громадським контролем. У справах, що стосуються сексуального насильства над дітьми чи корупції, суспільство особливо чутливо реагує на м’якість покарань або процесуальні помилки.
Поточний статус та значення справи для правосуддя
Станом на середину 2026 року Оксана Софілканич продовжує працювати суддею Воловецького районного суду. Вона втратила посаду голови у вересні 2024 року. Справа про сексуальне насильство 2021 року досі не отримала остаточного вироку через низку процесуальних ускладнень, але система правосуддя продовжує її розгляд у новому складі.
Історія цієї судді показує типові виклики районного рівня: обмежені ресурси, велика кількість справ, тиск місцевих реалій і водночас висока відповідальність за кожне рішення. Гучні провадження змусили суспільство та інституції уважніше придивитися до механізмів оцінювання суддів. Для потерпілих у чутливих справах важлива не лише формальна законність вироку, а й відчуття справедливості та захищеності в процесі.
Українська судова реформа триває. Кожне таке публічне випробування стає частиною ширшої розмови про те, якою має бути судова система, щоб громадяни довіряли їй навіть у найскладніших і найболючіших справах.
