Владислав Ігорович Росляков народився 2 травня 2000 року в Керчі й прожив усе своє коротке життя в цьому приморському місті. У 18 років він став студентом четвертого курсу Керченського політехнічного коледжу, де опановував спеціальність «Монтаж, налагодження та експлуатація електрообладнання промислових і цивільних будівель». 17 жовтня 2018 року той самий коледж перетворився на місце наймасштабнішої стрілянини в навчальному закладі на території України та Росії після трагедії в Беслані. Росляков убив 20 людей і поранив ще 67, після чого наклав на себе руки.
Його історія — це не просто хроніка одного дня жаху. Це історія про те, як особисті травми, сімейні труднощі, соціальне відчуження та доступ до насильницького контенту в інтернеті можуть зруйнувати життя десятків людей. Подія сталася в умовах окупованого Криму, де діяли російські закони щодо зброї та розслідування. Сьогодні, через роки, вона продовжує нагадувати про крихкість психічного здоров’я підлітків і про те, наскільки важливо вчасно помічати тривожні сигнали.
Стаття розкриває біографію Рослякова, хід подій, можливі мотиви, офіційну версію слідства та ширший контекст — від сімейного насильства до феномена копіювання масових убивств. Вона написана для тих, хто хоче зрозуміти глибше, а не просто прочитати заголовки.
Ранні роки та сімейне середовище
Батьки Владислава розлучилися, коли хлопцю було близько десяти років. Батько отримав важку черепно-мозкову травму, став інвалідом, почав зловживати алкоголем і проявляти агресію до сина, матері та інших родичів. Після розлучення Владислав залишився жити з матір’ю Галиною в мікрорайоні Аршинцеве. Вона працювала санітаркою в Кримському республіканському онкологічному клінічному диспансері імені В. М. Єфетова.
Родина жила скромно. Матір самотужки забезпечувала сина. Деякі однокурсники згодом згадували, що Росляков іноді купував одяг на ринку — підробки під бренди. Це ставало приводом для глузувань. За словами голови Слідчого комітету РФ Олександра Бастрикіна, висловленими у 2019 році, постійні приниження через бідність і «неправильний» одяг стали одним із ключових факторів, що накопичували агресію.
Мати згодом розповідала слідству, що син був спокійним, рідко конфліктував удома. Водночас у сім’ї не було глибоких розмов про почуття чи майбутнє. Батько жив окремо й майже не брав участі в вихованні. Така емоційна порожнеча в підлітковому віці, коли формується особистість, часто стає ґрунтом для внутрішнього конфлікту, який згодом шукає вихід у деструктивних фантазіях.
Росляков вступив до Керченського політехнічного коледжу у 2015 році на бюджет. Вчився на четвертому курсі групи МЕПЗ-15-1/9. Куратором групи був Олександр Володимирович Моісеєнко — викладач інформатики, який згодом став однією з жертв. За оцінками однокурсників, Владислав вчився на «добре» й «відмінно», рідко пропускав заняття, виконував домашні завдання. Зовні він не виділявся агресією. Багато хто описував його як «тихого», «замкнутого», «ходив сам по собі».
У коледжі він познайомився з дівчиною, з якою зустрічався близько п’яти місяців. Стосунки закінчилися. Друзів у традиційному розумінні майже не було. Зате з’явився інтерес до комп’ютерних ігор, важкого року та онлайн-спільнот. На фейковій сторінці у ВКонтакті під ім’ям «Анатолій Смирнов» він писав про ненависть до «однакових людей», про те, що «всі вже розподілені» і що «великий випускний» стане для нього порятунком. Ці записи — важливий маркер внутрішнього стану.
Спеціальність з електрообладнання дала йому технічні знання, які згодом використав для створення саморобних вибухових пристроїв. Інтернет став джерелом інструкцій: від рецептів бомб до історій масових убивць.
Зростання інтересу до зброї та планування нападу
Планування масового вбивства, за даними слідства, почалося ще у січні 2017 року — майже за два роки до події. У липні 2018 року Росляков пройшов шестигодинний курс поводження зі зброєю в Сімферополі й отримав відповідне свідоцтво. У серпні-вересні оформив дозвіл на мисливську гладкоствольну зброю у відділі ліцензійно-дозвільної роботи Росгвардії в Керчі.
13 жовтня 2018 року в магазині «Сокіл» він придбав помпове рушницю Hatsan Escort Aimguard 12 калібру та 150 патронів з картеччю. Загальна сума — близько 25–30 тисяч рублів. Рушниця була легальною для полювання, але в руках людини з деструктивними намірами перетворилася на знаряддя масового вбивства.
Паралельно він виготовляв саморобні вибухові пристрої, начинені металевими уламками, гранати та коктейлі Молотова. Одяг для нападу підібрав свідомо: біла футболка з написом «НЕНАВИСТЬ», чорні штани та берці — пряма стилізація під Еріка Харріса, одного з виконавців стрілянини в Колумбайні 1999 року.
Онлайн-спільноти, присвячені серійним убивцям та «справжнім злочинам», стали для нього простором, де насильство романтизувалося. Феномен «ефекту Колумбайн» — коли попередні масові вбивства в школах стають моделлю для наслідування — проявився тут чітко. Росляков не просто копіював зовнішні атрибути. Він переймав ідеологію ненависті до «системи» та «однакових людей».
17 жовтня 2018 року: хронологія подій
Ранок 17 жовтня почався як зазвичай. Росляков узяв два рюкзаки й вирушив до коледжу. Близько 10:00–10:20 він перестрибнув паркан і зайшов через запасний вхід. Піднявся на другий поверх, зайшов у непрацюючий туалет і залишив там рушницю, патрони та частину вибухівки. Понад годину провів там, готуючись.
Близько 11:37 він спустився на перший поверх, зайшов до буфету й залишив рюкзак із саморобним вибуховим пристроєм. Вибух пролунав о 11:44 — саме під час великої перерви, коли в коридорах і буфеті зібралося багато людей.
Після вибуху Росляков озброївся рушницею й почав методично стріляти по всіх, хто потрапляв у поле зору. Він пересувався поверхами, заходив до кабінетів, стріляв у вікна, кидав димові шашки. Перезаряджав рушницю кілька разів. Загальна тривалість активної фази — близько 15–20 хвилин.
Останнім пунктом стала бібліотека. Там він переставив парти, сів навпроти книжкової полиці й вистрілив собі в рот — так само, як Ерік Харріс у 1999 році. Тіло виявили пізніше. На момент самогубства він уже встиг убити 20 людей.
| Час (приблизно) | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 10:00–10:20 | Проникнення до коледжу | Перестрибнув паркан, зайшов через запасний вхід |
| ~11:37 | Залишив вибухівку в буфеті | Встановив таймер |
| 11:44 | Вибух | Початок стрілянини під час перерви |
| 11:45–12:05 | Активна фаза нападу | Пересування поверхами, стрілянина, димові шашки |
| ~12:05 | Самогубство в бібліотеці | Ви постріл у рот |
Мати Рослякова того дня допомагала пораненим студентам, не знаючи, що нападник — її син. Ця деталь підкреслює, наскільки несподіваною стала трагедія навіть для найближчих людей.
Психологічний портрет та можливі мотиви
Офіційна версія слідства не кваліфікувала подію як теракт. Слідчий комітет РФ перекваліфікував справу на «вбивство двох і більше осіб загальнонебезпечним способом». Олександр Бастрикін прямо назвав причиною приниження та соціальне відчуження.
Росляков цікавився серійними вбивцями, вів переписку в спільнотах, де прославляли насильство. Він скаржився на те, що «батьки все вирішили за нього», що диплом не потрібен, а життя — нудне й заплановане. Ненависть до коледжу та «однакових людей» стала центральною темою його останніх записів.
Було й припущення про можливих спільників — через звуки пострілів з різних місць та чутки про двох людей у військовій формі, яких бачили з Росляковим напередодні. Однак слідство наполягло: діяла одна людина. Посмертна психолого-психіатрична експертиза мала дати відповіді на питання про психічний стан, але публічно деталі не розголошували.
Реакція суспільства та офіційне розслідування
У Криму оголосили триденну жалобу. Керівництво Росії та України висловило співчуття. Українська прокуратура Автономної Республіки Крим спочатку кваліфікувала подію як теракт. Російська сторона, яка контролювала розслідування, відмовилася від цієї версії.
Родинам загиблих виплатили по 1 мільйону рублів компенсації, пораненим — по 500 тисяч з місцевого бюджету. Коледж відновив заняття вже 23 жовтня. Деякі сім’ї забрали дітей. Мати Рослякова потрапила до психіатричної лікарні, пізніше вийшла й поховала сина під іншим прізвищем.
Наслідки для жертв, родин та громади
Серед загиблих — 15 студентів (багато неповнолітніх) та 5 працівників коледжу, зокрема мати й донька Бакланови, куратор групи Олександр Моісеєнко. Поранені отримали осколкові поранення від бомби, вогнепальні та опіки. Багато хто досі живе з наслідками травми — як фізичними, так і психологічними.
Мале місто Керч пережило колективний шок. Люди, які знали Рослякова як «звичайного хлопця», не могли повірити. Це типова реакція після таких трагедій: «Він був тихим». Саме тому профілактика вимагає не тільки реакції на явну агресію, а й уваги до ізоляції, депресивних висловлювань та захоплення насильницьким контентом.
Уроки та профілактика подібних трагедій
Керченська трагедія показала прогалини в системі: легкий доступ до мисливської зброї для молодих людей без глибокої психологічної перевірки, недостатня увага до онлайн-радикалізації, слабка робота з булінгом та сімейним насильством.
Для батьків і педагогів важливо помічати зміни в поведінці: замкнутість, інтерес до тем насильства, погрози чи натяки на «великий фінал». Для держави — посилювати контроль за продажем зброї, розвивати доступну психологічну допомогу підліткам і моніторити спільноти, що прославляють масові вбивства.
Кожна така історія — це не лише про одного злочинця. Це про те, як суспільство іноді пропускає момент, коли людина перетворюється з жертви обставин на того, хто руйнує життя інших. Пам’ять про загиблих у Керчі вимагає не забуття, а конкретних кроків, щоб подібне ніколи не повторилося.
