У посушливих районах південного заходу США великі канали дедалі частіше облицьовували бетоном. Так зменшували втрати води, яка раніше просочувалася крізь ґрунт земляних русел. Водночас водні організми втратили звичне середовище.
У земляних каналах були нерівні краї, відкладення, рослинність і укриття. Бетонне русло стало однорідним, а течія — швидшою. Риба згодом поверталася, але видове різноманіття, щільність і біомаса залишалися нижчими.
У 1994 році дослідники Гордон Мюллер і Чарльз Р. Лістон перевірили, чи можна повернути частину структури середовища без перебудови самих каналів. Вони встановили невисокі рифи зі старих автомобільних шин у каналі Коачелла в Каліфорнії та акведуку Гейден-Родс в Аризоні.
Як шини змінили життя в бетонних каналах
Конструкції додали складності гладким ділянкам. З’явилися додаткові укриття та поверхні для водних організмів. Старі шини стали частиною штучного підводного середовища всередині вже наявної інфраструктури.
Порівняльне відбирання проб показало різницю між зонами біля рифів і звичайними відрізками каналів без таких конструкцій.
- щільність безхребетних біля шин була приблизно втричі вищою;
- щільність риби зросла приблизно у 20 разів.
Безхребетні є важливою ланкою харчового ланцюга і слугують їжею для риби. Канал при цьому залишався бетонним водним шляхом для переміщення води.
Друге життя відходів і межі експерименту
Дослідження не стверджувало, що шини розв’яжуть усі екологічні наслідки бетонування. Мета була вужчою: з’ясувати, чи здатні такі рифи покращити стан водних угруповань.
Найпоказовішим виявилося не те, що риба взагалі з’явилася біля шин. Вона вже поверталася в канали. Бракувало саме структури середовища. Рифи створили ділянки, де організми могли концентруватися.
За підсумками експерименту такі конструкції рекомендовано як ефективний спосіб підтримки водних угруповань у бетонних каналах. Матеріалам, які вважають відходами, іноді можна знайти нове призначення всередині вже збудованої інфраструктури.
