Понад 600 бійців корпусу «Азов» Національної гвардії України досі перебувають у російському полоні. Більшість із них потрапили туди ще в травні 2022 року після героїчної оборони «Азовсталі» в Маріуполі. Ці люди вже п’ятий рік живуть у нелюдських умовах, і процес їх повернення йде значно повільніше, ніж для інших категорій військовополонених.
Станом на кінець червня 2026 року командир 1-го корпусу НГУ «Азов» бригадний генерал Денис Прокопенко підтвердив, що в неволі залишається понад 600 азовців. З приблизно 1400 бійців підрозділу, які вийшли з «Азовсталі», вдалося повернути трохи більше половини. Росія системно викреслює їх зі списків на обмін, використовуючи політичні ярлики та сфабриковані судові справи.
Кожна з цих історій — це не просто цифра. Це чоловіки і жінки, які стримували ворога в найтяжчі дні 2022-го, рятуючи країну від швидкого колапсу на півдні. Їхні родини чекають уже понад чотири роки, а здоров’я полонених щодня погіршується від тортур, голоду та відсутності медичної допомоги.
Як азовці опинилися в полоні: історія «Азовсталі»
У травні 2022 року після майже трьох місяців безперервних боїв гарнізон «Азовсталі» за наказом вищого військового керівництва припинив опір. Серед приблизно 2500 захисників комбінату близько 1400 були бійцями саме «Азову». Вони виходили з підземних бункерів із піднятими руками, сподіваючись на гарантії безпеки, які обіцяли посередники.
Насправді ж росіяни одразу почали розділяти полонених. Частину відправили до Оленівки, де в липні 2022-го стався теракт у колонії — загинули десятки людей. Інших розвозили по в’язницях Росії: Таганрог, Ростов, Курськ, навіть Сибір. З перших днів фіксували катування, відмову в лікуванні поранень, голод.
За даними відділу стратегічних комунікацій корпусу «Азов», з тих 1400 вдалося повернути трохи більше 500 осіб протягом чотирьох років. Решта залишаються заручниками політичної гри Москви. Росія оголосила «Азов» «терористичною організацією» ще в 2022-му і відтоді використовує це як привід відмовлятися від обміну.
Актуальні цифри: скільки азовців досі в неволі
Навесні 2026 року офіційні заяви корпусу «Азов» і громадських організацій говорили про понад 700 полонених. Після обмінів у травні–червні цифра знизилася. 26 червня 2026 року під час 76-го обміну серед 160 повернутих українців було лише 16 бійців корпусу «Азов», і лише один із них — безпосередній оборонець Маріуполя.
Прокопенко тоді прямо заявив: «Понад 600 азовців більше чотирьох років перебувають у нелюдських умовах». Це підтверджують і дані Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, і асоціації родин захисників «Азовсталі».
Ось динаміка повернення за роками (за відкритими даними корпусу «Азов» та Коордштабу):
| Рік | Звільнено азовців | Ключові події |
|---|---|---|
| 2022 | близько 160–170 | Великі обміни 29 червня та 22 вересня (включно з командирами в Туреччині) |
| 2023 | близько 40–50 | Поодинокі випадки, зокрема жінок |
| 2024 | близько 150–170 | Найбільш активний рік за кількістю |
| 2025–2026 | понад 50–70 | Малі групи, зокрема 20 у травні 2026 та 16 у червні |
Джерела даних: заяви корпусу «Азов», матеріали glavcom.ua та censor.net.
Крім того, понад 250 азовців росіяни вже «засудили» за сфабрикованими справами. Їм дають від 10 до 25 років колонії суворого режиму просто за факт служби в підрозділі. Це створює додаткові юридичні бар’єри для обміну.
Умови утримання: чому час грає проти полонених
Ті, хто повернувся, розповідають про одну й ту саму картину. Майже 90 відсотків мають крайню стадію виснаження. Застарілі поранення, осколки всередині тіла, перебиті сухожилля, втрата зору. Медичної допомоги немає. Харчування — мінімальне, часто з черв’яками. Психологічний тиск постійний: допити, імітація розстрілів, ізоляція.
Один із повернутих у 2025 році Ян Данілко (позивний «Август») провів три роки в полоні після теракту в Оленівці. Він втратив ногу і око, але вижив. У камерах Таганрога і Пермського краю люди вчили мови під крики з сусідніх камер, щоб не з’їхати з глузду.
Кожен додатковий місяць у полоні для азовців — це ризик не повернутися взагалі. Прокопенко неодноразово наголошував: «Вони гинуть від катувань. Щодня втрачають здоров’я».
Жінок серед полонених — понад 40. Деякі були вагітними на момент полону. Їхня доля особливо важка.
Чому азовців майже не обмінюють
Росія зробила з бійців «Азову» особливу категорію заручників. Вони потрібні Москві як політичний інструмент і як символ «перемоги» над тим, кого кремлівська пропаганда називає «нацистами». Навіть коли українська сторона пропонує обмін «всіх на всіх» або великі пакети 1000 на 1000, азовців викреслюють зі списків.
У травні 2026 року під час першого етапу великого обміну 1000 на 1000 вдалося повернути 20 бійців корпусу, з яких 19 — оборонці Маріуполя. Але це була рідкість. У червні знову лише один справжній маріупольський азовець.
Українські переговорники працюють постійно. Координаційний штаб, ГУР, СБУ, Офіс омбудсмена. Фронтові підрозділи «Азову» самі захоплюють російських військових, створюючи обмінний фонд. Але цього недостатньо. Росія вимагає політичних поступок або просто затягує процес.
Родини полонених створили кілька громадських організацій, зокрема «Вояцький Визвіл». Вони проводять акції в Україні та за кордоном, зустрічаються з дипломатами, свідчать у парламентах Європи. Повернуті азовці виступають на засіданнях Ради Безпеки ООН і в Бундестазі, розповідаючи про тортури.
Що можна зробити прямо зараз
Для родин полонених існує чіткий алгоритм. Перше — зафіксувати людину в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими. Друге — звернутися до Червоного Хреста (хоча доступ до азовців росіяни майже не дають). Третє — підтримувати зв’язок із патронатною службою корпусу «Азов».
На державному рівні потрібен новий підхід. Прокопенко прямо каже: «Вже дуже давно настав час шукати нові рішення і з питанням обмінів». Це може бути публічний тиск партнерів, санкції проти конкретних російських чиновників, які відповідають за полонених, або використання економічних важелів.
Кожен українець може допомогти. Поширювати історії конкретних людей. Підтримувати родини фінансово через офіційні фонди. Не давати темі затихнути. Бо поки суспільство пам’ятає — тиск зберігається.
Бійці «Азову» врятували Маріуполь від швидкого падіння і дали країні час у найкритичніші місяці 2022 року. Зараз настав час рятувати їх. Цифра «понад 600» — це не статистика. Це 600 окремих життів, які щодня балансують між життям і смертю в російських катівнях. І поки хоч один з них залишається там — робота не завершена.
