Понад шістсот бійців корпусу «Азов» Національної гвардії України досі утримуються в російському полоні — це офіційна оцінка командира Дениса Прокопенка станом на кінець червня 2026 року. Більшість із них потрапили в неволю ще під час героїчної оборони Маріуполя та заводу «Азовсталь» навесні 2022-го і вже понад чотири роки перебувають у надзвичайно важких умовах. Росія системно викреслює азовців зі списків на обмін, фабрикує кримінальні справи та засуджує понад 250 бійців, що суттєво ускладнює їхнє повернення додому.
За чотири роки спільними зусиллями вдалося звільнити трохи більше п’ятисот військовослужбовців бригади, проте процес іде значно повільніше, ніж для інших категорій полонених. Кожен обмін приносить радість родинам, але залишає гіркий осад: у списках азовців майже завжди одиниці, хоча саме вони першими прийняли на себе найжорсткіші удари повномасштабного вторгнення.
Чотири роки тому, у травні 2022-го, захисники Маріуполя виконали наказ вищого військового керівництва і вийшли з підземних укриттів «Азовсталі». Близько 1400 бійців саме підрозділу «Азов» опинилися в руках ворога. З того моменту їхня доля стала одним із найболючіших питань української військової реальності. Росія одразу оголосила «Азов» «терористичною організацією» і почала використовувати цих людей як особливу категорію заручників — і для внутрішньої пропаганди, і для тиску на Київ.
Станом на травень–червень 2026 року українські джерела, зокрема заяви командування корпусу, називали цифру понад 700 полонених азовців. Після кількох обмінів на початку літа 2026-го командир 1-го корпусу НГУ «Азов» бригадний генерал Денис «Редіс» Прокопенко уточнив: у російських в’язницях і колоніях залишається понад 600 його бійців. Ця різниця пояснюється поступовим поверненням невеликих груп, але темпи залишаються вкрай повільними.
Хто саме залишається в полоні і чому так складно їх повертати
Більшість полонених азовців — це захисники Маріуполя 2022 року. Серед них є і молоді хлопці, які пішли добровольцями, і досвідчені контрактники, і навіть жінки. За різними оцінками, у полоні досі понад сорок жінок-азовок, серед яких були вагітні. Багато хто має важкі поранення, отримані ще на «Азовсталі» або під час теракту в Оленівці в липні 2022-го. Медична допомога в російських установах майже відсутня: осколки залишаються в тілах роками, хронічні захворювання прогресують, а харчування часто зводиться до мінімуму.
Командир корпусу прямо каже: азовці гинуть у полоні від катувань і відсутності лікування. Кожен день без обміну — це втрачене здоров’я і ризик смерті.
Росія системно виключає азовців зі списків на обмін. Навіть коли проводяться великі обміни «тисяча на тисячу» чи регулярні етапи, кількість бійців «Азову» у списках вимірюється одиницями або десятками. 26 червня 2026 року з 160 звільнених українців лише 16 належали до підрозділів корпусу «Азов», і з них лише один обороняв Маріуполь. 5 червня того ж року серед 33 повернутих азовців лише двоє були безпосередніми учасниками оборони міста. Така пропорція повторюється з року в рік.
Скільки вдалося повернути і як виглядає динаміка обмінів
Загальна картина по гарнізону «Азовсталі» трохи оптимістичніша: з приблизно 2500 захисників різних підрозділів додому повернули понад 1200–1300 осіб. Для «Азову» ж цифри скромніші. З близько 1400 бійців бригади, які вийшли з заводу, звільнено трохи більше 500. Рік за роком динаміка виглядала так:
| Рік | Приблизно звільнено азовців | Ключові події |
|---|---|---|
| 2022 | близько 166 | Великі обміни влітку та восени, командири в Туреччину |
| 2023 | близько 46 | Повільні етапи, поодинокі повернення |
| 2024 | близько 169 | Найпродуктивніший рік для бригади |
| 2025–2026 | десятки (малими групами) | Обміни 1000 на 1000, але азовців мало |
Дані зібрані на основі відкритих заяв командування корпусу «Азов» та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Точні цифри можуть трохи відрізнятися, бо Росія не надає повних списків і часто приховує місця утримання.
Судові процеси та фабриковані справи
Окремий біль — масові «суди» над азовцями. Станом на літо 2026 року російські військові суди винесли вироки понад 250 бійцям бригади. Їх звинувачують або у вигаданих «воєнних злочинах», або просто у службі в підрозділі, який Росія оголосила «терористичним». Терміни сягають 15–23 років колонії суворого режиму. Під час слідства застосовують тортури, щоб змусити людей обмовити себе і товаришів.
Попри це, українській стороні вдалося повернути близько трьохсот полонених, які вже мали процесуальний статус підозрюваних, обвинувачених чи засуджених. Це свідчить, що навіть за наявності вироків обмін можливий, якщо є політична воля і тиск.
Умови утримання та наслідки для здоров’я
Ті, хто повертається, розповідають про одну й ту саму картину: крайня стадія виснаження, застарілі рани, відсутність нормального харчування, психологічне виснаження. Багато хто втратив зуби, зір, має перебиті сухожилля, хронічні захворювання, які не лікували роками. Після звільнення майже нікого не відправляють одразу додому — усі потребують тривалої медичної та психологічної реабілітації.
Особливо важко людям старшого віку і тим, хто має поранення з 2022 року. Деякі померли в полоні від тортур або відсутності допомоги. Командир корпусу неодноразово нагадував про загибель окремих бійців, яких закатували, і підкреслював: кожен день зволікання коштує життя.
Що можна зробити і які є перспективи
Командування «Азову» відкрито каже: потрібні нові підходи. Старі схеми обмінів, коли азовців включають у мінімальній кількості, розтягують процес на десятиліття. На полі бою українські сили знаходять нові рішення щодня. Те саме має статися і з питанням полонених.
- Посилення міжнародного тиску — через посередників, партнерів і публічні кампанії родин.
- Розширення «обмінного фонду» за рахунок активних дій на фронті.
- Окремі переговори саме щодо азовців і захисників Маріуполя, бо Росія тримає їх як особливу категорію.
- Підтримка родин і асоціацій, які ведуть щоденну роботу зі збору інформації та адвокації.
Загалом від початку повномасштабної війни Україна повернула вже понад 9500 військових і цивільних. Лише за 2026 рік — близько 1600 осіб. Але для азовців ці цифри залишаються найнижчими серед усіх категорій. Їхні родини чекають уже п’ятий рік. Бійці, які врятували Маріуполь і дали час Україні мобілізуватися навесні 2022-го, досі чекають, коли держава зможе повернути їм цей борг у повному обсязі.
Цифри змінюються з кожним обміном, але сутність проблеми залишається незмінною: понад 600 азовців досі в полоні, і час грає проти них. Кожна нова група, яка повертається, — це перемога. Але справжня перемога буде тоді, коли останній з них ступить на українську землю.
