Кількість поліцейських в Україні тримається на позначці близько 100 тисяч осіб, хоча гранична штатна чисельність затверджена урядом на рівні 141 330 посад. Ця цифра відображає наслідки масштабної реформи 2015 року, коли на зміну міліції прийшла Національна поліція з новими стандартами та обличчям, а також екстремальні умови повномасштабної війни, які перерозподілили сили та збільшили навантаження на систему майже на 80 відсотків. Сьогодні правоохоронці не лише патрулюють вулиці та розслідують злочини, а й документують воєнні злочини, евакуюють цивільних і тримають оборону на передовій.
За офіційними заявами керівництва Міністерства внутрішніх справ та Національної поліції, з цих 100 тисяч приблизно 25 тисяч — жінки, ще 13 500 — молоді чоловіки віком до 25 років. Близько 42 тисяч несуть службу в прифронтових регіонах, а майже 9 тисяч безпосередньо задіяні в бойових підрозділах на лінії фронту — і всі вони пішли туди добровольцями. Такий розподіл показує, наскільки глибоко війна вплелася в повсякденну роботу поліції, перетворивши її з цивільного інституту на структуру з подвійним навантаженням.
Попри некомплект у 18–26 відсотків залежно від підрозділу, особливо гостро відчутний у патрульній поліції, система продовжує функціонувати. Відкриті дані на порталі data.gov.ua фіксують детальну структуру та штатну чисельність станом на червень 2026 року, даючи змогу бачити реальну картину зсередини. Ці цифри — не просто статистика. За ними стоять тисячі історій про витримку, професійність і готовність служити навіть тоді, коли ризик стає частиною щоденної рутини.
Реформа 2015 року: від міліції до нової поліції
У липні 2015 року Україна отримала Національну поліцію замість старої міліції, яка десятиліттями асоціювалася з корупцією та недовірою громадян. Реформа стартувала після Революції гідності з амбіційними планами: створити сучасну, прозору структуру, орієнтовану на сервіс громадянам, а не на контроль. Першим головою став Хатія Деканойдзе, а в команду запросили грузинських експертів з досвідом реформування.
Патрульна поліція стала візитівкою нової системи — молоді, мотивовані люди з вищою освітою, нові автомобілі, форма та зарплати, вищі за попередні. На старті патрульні підрозділи налічували близько 15–16 тисяч осіб. Загальна чисельність після переатестації старого особового складу коливалася біля 115 тисяч. Реформа обіцяла зменшити загальну кількість, але водночас підвищити якість.
Сьогодні, через одинадцять років, бачимо, як ті ідеї еволюціонували під тиском реальності. Багато принципів — превентивна робота, робота з громадою, нульова толерантність до корупції — залишилися, але війна додала нові шари відповідальності. Поліцейські в деокупованих районах не просто фіксують злочини, а й стають першими, хто документує воєнні злочини Росії, допомагає місцевим відновлювати нормальне життя. Це вже не просто реформа — це випробування на міцність усієї філософії, закладеної 2015 року.
Актуальні цифри 2026 року: що ховається за 100 тисячами
Станом на початок 2026 року фактична чисельність атестованих поліцейських тримається біля 100–103 тисяч осіб. Це значно менше за затверджену граничну штатну чисельність у 141 330 посад, затверджену постановою уряду 2023 року. Різниця в 38–40 тисяч — це не просто порожні вакансії. Це результат поєднання природного відтоку кадрів, мобілізаційних процесів та складнощів з набором нових людей.
Офіційні особи неодноразово спростовували чутки про 200 чи 400 тисяч поліцейських. Голова Національної поліції Іван Вигівський прямо заявляв: реальна цифра — трохи більше 100 тисяч. З них приблизно 70 тисяч — чоловіки мобілізаційного віку від 25 до 60 років. Патрульна поліція, яка безпосередньо працює на вулицях, має штат близько 20 тисяч, а фактично — 15–16 тисяч. Некомплект тут сягає майже 26 відсотків.
Ці цифри впливають на все: час реагування на виклики, розкриття злочинів, превентивну роботу. Коли на одного патрульного припадає більше території та населення, ніж передбачено нормативами, якість послуг неминуче просідає. Водночас поліція демонструє стійкість: навіть зі скороченим складом вона фіксує зростання виявлених правопорушень у деяких категоріях, особливо пов’язаних з війною.
Структура Національної поліції: складна машина з багатьма шестернями
Національна поліція — це не моноліт, а розгалужена система з центральним апаратом та територіальними органами в кожній області. Центральний апарат включає керівництво, правовий департамент, кадрове забезпечення, фінансові підрозділи, внутрішній аудит та спеціалізовані департаменти.
Кримінальна поліція об’єднує карний розшук, боротьбу з наркозлочинністю, міграційну поліцію, оперативні служби та головне слідче управління. Саме тут зосереджена робота з розкриття тяжких злочинів, аналізом криміногенної обстановки та оперативно-розшуковою діяльністю.
Патрульна поліція — найбільший за видимістю підрозділ — відповідає за превентивну діяльність, патрулювання, реагування на виклики та безпеку на дорогах. Окремий напрям — поліція особливого призначення, до якої входить Об’єднана штурмова бригада «Лють» та інші підрозділи, створені вже під час війни для виконання бойових завдань.
Є ще кіберполіція, вибухотехнічна служба, авіація та поліція на воді, міжнародне співробітництво. Кожен напрям має власні територіальні підрозділи, що утворюють єдину вертикаль. Така структура дозволяє гнучко реагувати на загрози різного характеру — від побутових конфліктів до кібератак чи воєнних злочинів.
Відкриті дані на data.gov.ua дають змогу будь-кому побачити детальну розбивку посад та штатних одиниць у кожному підрозділі станом на останні місяці 2026 року. Це прозорість, якої не було в часи старої міліції.
Війна як каталізатор змін: фронт, тил і ротації
З початком повномасштабного вторгнення навантаження на поліцію зросло на 80 відсотків, а чисельність не збільшилася. У прифронтових областях — від Чернігівщини до Миколаївщини — служать 42 тисячі правоохоронців. З них майже 9 тисяч перебувають безпосередньо на лінії фронту в бойових підрозділах. Усі вони — добровольці, які пройшли додаткову військову підготовку.
Поліцейські на передовій не тільки воюють. Вони документують воєнні злочини, евакуюють цивільних, супроводжують гуманітарні колони, допомагають військовим з логістикою. У тилу їхні колеги продовжують патрулювати, розслідувати злочини, охороняти критичну інфраструктуру та допомагати територіальним центрам комплектування з виявленням ухилянтів.
Багато підрозділів працюють у режимі ротацій: пів року — на фронті, потім повернення до цивільних обов’язків. Це створює додаткове навантаження на тих, хто залишається в тилу. Патрульна поліція, наприклад, втратила частину особового складу саме через такі ротації, і некомплект у ній відчувається найгостріше.
Виклики системи: некомплект, зарплати та мотивація
Найбільша проблема — брак кадрів. Конкурси оголошують регулярно, але кандидатів мало. Причини очевидні: високе навантаження, ризики, пов’язані з війною, та рівень зарплат, який не завжди відповідає очікуванням. Голова Національної поліції неодноразово наголошував, що люди розуміють ці ризики і не поспішають іти в поліцію.
Некомплект у 18 відсотків загалом і майже 26 відсотків у патрульній поліції — це не абстрактні цифри. Це довші черги на виклики, менша видимість поліцейських на вулицях, більша втома тих, хто працює. У деяких регіонах один патрульний змушений обслуговувати територію, розраховану на двох-трьох.
Водночас система шукає шляхи мотивації: нові формати набору, акцент на соціальний пакет, можливості кар’єрного зростання. Але війна продовжує забирати найкращих — як на фронт, так і через вигорання.
Жінки та молодь у лавах: нове обличчя поліції
Чверть особового складу — жінки. 25 тисяч правоохоронниць несуть службу на рівних з чоловіками: патрулюють, розслідують, працюють у спецпідрозділах. Для багатьох це не просто робота, а покликання, яке поєднується з материнством та сімейними обов’язками.
Ще одна важлива група — 13 500 молодих поліцейських віком до 25 років. Вони прийшли вже після реформи, виховані на нових стандартах. Їхня енергія та сучасний погляд на професію стають важливим ресурсом для оновлення системи. Водночас саме ця категорія не підлягає мобілізації, що зберігає певний баланс у тилових підрозділах.
Разом ці дві групи формують обличчя поліції, яке дедалі менше нагадує стару міліцію і дедалі більше відповідає ідеалам реформи 2015 року — відкрита, професійна, орієнтована на людину.
Порівняння з іншими країнами: де Україна на європейській мапі
За співвідношенням поліцейських до населення Україна демонструє показник близько 260 осіб на 100 тисяч жителів. Для порівняння, середній рівень у країнах ЄС коливається біля 325–350. У Німеччині — близько 295–317, у Польщі — 260–268, у Франції — 329–360. Росія традиційно тримає значно вищий показник — понад 650.
Ці цифри не означають, що в Україні «мало» поліції. Вони показують інший підхід: акцент на якості та технологіях замість кількості. Водночас у воєнних умовах такий рівень створює додаткове напруження. Європейські країни з подібними показниками не стикаються з одночасним виконанням бойових завдань та підтриманням правопорядку в тилу.
Перспективи: оптимізація чи нові виклики
У публічному просторі періодично з’являються ініціативи провести незалежний аудит чисельності правоохоронних органів та навіть скоротити її втричі. Правоохоронці ставляться до таких пропозицій обережно: масова мобілізація поліцейських може призвести до зростання часу реагування та погіршення криміногенної ситуації.
Натомість обговорюється оптимізація — перерозподіл функцій, посилення цифровізації, підвищення зарплат для тих, хто залишається. Відкриті дані дозволяють суспільству бачити реальну картину та брати участь у дискусії.
Кількість поліцейських в Україні — це не застигла цифра. Це живий індикатор стану безпеки, довіри громадян та здатності держави захищати правопорядок навіть у найскладніші часи. За кожною тисячею стоять конкретні люди, які щодня обирають службу — попри все.
