Історія бойової медикині, яка пішла на фронт у 22 роки
Велика війна застала Марію в Австрії. У 22 роки вона вирішила повернутися додому та долучитися до війська. Як дипломована клінічна психологиня, вона могла б залишитися в тилу, проте обрала шлях бойової медикині.
За роки війни Марія з позивним «Літа» пройшла всі етапи евакуації поранених — від кейсеваку до стабілізаційних пунктів. На власному досвіді вона відчула граничну втому. Історію порятунку себе та інших, а також повернення до життя після вигорання розповідає джерело з посиланням на благодійний фонд Repower.
- Шлях медика. Марія пішла на фронт у 22 роки — рятувала поранених на всіх етапах евакуації.
- Підтримка без жалості. У спілкуванні з важкопораненими використовує психологічний досвід та гумор, а не сльози.
- Втрата страху. Через хронічне виснаження медикиня в якийсь момент перестала реагувати на обстріли.
- Реабілітація. Повернути інстинкт самозбереження та відновити сили їй допомогла програма Repower.
- Психіка — це зброя. Ментальний стан бійців прямо впливає на обороноздатність, тому турбота про себе є обов’язковою.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Марія була в Австрії. Вона прилетіла до Відня за кілька днів до 24 лютого 2022 року. Замість запланованої дороги додому — місяці вимушеного перебування за кордоном, волонтерство і відчуття, що цього недостатньо.
«Мені було мало просто сортувати гуманітарну допомогу. Хотілося бути вдома. Хотілося долучитися до того, щоб ця війна закінчилася швидше», — згадує дівчина.
Сьогодні Марія має позивний «Літа» — на честь дня літнього сонцестояння. Вона працювала на кейсеваку, медеваках, стабілізаційних пунктах, реанімаційному автобусі та була командиркою екіпажу.
Серед багатьох історій особливо запам’ятався один поранений — ампутація ноги вище коліна, геморагічний шок, понад 12 годин з турнікетом. «Ми отримали пацієнта майже без свідомості. Потім виявилося, що ще й повільно розвивається пневмоторакс. Ми стабілізували, знеболювали. І дуже приємно бачити, як людина, яка фактично була між життям і смертю, починає говорити, оживає на очах», — розповідає Марія.
Однією з найважчих категорій травм вона називає поранення, коли людина одночасно втрачає зір і руки. «Мій друг-реабілітолог каже, що це одні з найважчих травм для відновлення. Людина не бачить і не може руками вивчати світ навколо себе».
Попри медичну роботу, значна частина служби Марії — психологічна підтримка. «Найважливіше — не починати жаліти людину, тим більше плакати. Натомість я розповідаю про друзів, які вже реабілітувалися, про людей, які після ампутації повернулися до активного життя. Важливо показати людині, що життя не закінчилося», — каже «Літа». Іноді рятує гумор: «Іноді дуже тупий гумор працює найкраще».
Марія звикла до вигляду важких травм. До крові. До ампутацій. Але є речі, до яких звикнути неможливо. «Горювання інших людей — це важко». Вона досі пам’ятає крик літньої жінки, яка отримала тіло загиблого сина.
Робота військового медика не має графіка. Іноді день проходить спокійно, а іноді доводиться працювати без сну понад добу. «Головна проблема — вигорання. Це ненормований режим. Ти можеш півтори доби безперервно працювати з пацієнтами. Згодом організм починає вимикати навіть інстинкт самозбереження. Під час однієї з ротацій на Херсонщині я усвідомила, що настільки виснажилася, що вже не реагую на небезпеку. По нас били «Гради». Поруч лежало тіло без голови. Я була настільки втомлена, що навіть не намагалася ховатися».
Саме тоді Марія зрозуміла, що допомога потрібна не лише пораненим. У 2024 році вона стала учасницею програми психологічного відновлення Repower у Швеції. Робота з психологами та психотерапевтом допомогла повернути відчуття безпеки та реакцію на небезпеку.
Турбота про психічне здоров’я — це не про слабкість. Психічні захворювання такі ж важливі, як і соматичні. Якщо їх ігнорувати, вони накопичуються, погіршують стан людини, ускладнюють відновлення навіть після фізичних травм. «Це напряму впливає на якість життя. Більше того — впливає на здатність військового виконувати свою роботу. Психічний стан військового впливає на обороноздатність країни».
Серед практик, які Марія використовує досі, — прогресивна м’язова релаксація та техніка завершених сновидінь для боротьби з нічними жахіттями. «Коли тебе переслідує страшний сон, ти можеш свідомо придумати для нього інше завершення. Це реально працює».
Цього року Марія вдруге стала учасницею програми Repower — вже в Карпатах. На момент подачі заявки вона працювала, здобувала медичну освіту та відчувала повне виснаження. «Була абсолютна дофамінова яма. Нічого не хотілося і нічого не виходило».
Сьогодні Марія переконана: турбота про психічне здоров’я для військових — не примха і не вияв слабкості. Це ще один спосіб рятувати життя. У тому числі власне. «Мене дуже підтримують красиві дрібниці. Навіть якщо це просто гірлянда, яку можна повісити на позиції. Або можливість приготувати собі щось смачне. Або зробити місце навколо трохи затишнішим».
Після років війни Марія знає просту річ: рятувати інших стає вкрай важко, якщо повністю забути про себе.
