Бурштинська ТЕС вибухи стали одним із найяскравіших прикладів цілеспрямованих ударів по українській енергетичній інфраструктурі під час повномасштабної війни. Стара вугільна станція потужністю понад 2300 МВт, що десятиліттями забезпечувала світлом і теплом західні регіони, перетворилася на мішень для десятків ракетних і дронових атак, які пошкодили всі її енергоблоки та призвели до фактичної зупинки роботи у 2026 році.
Кожна хвиля вибухів не просто руйнувала бетон і метал радянської епохи — вона відлунювала у домівках тисяч мешканців Івано-Франківщини, Львівщини та Закарпаття, залишала без опалення цілі громади взимку та змушувала енергетиків ризикувати життям, щоб повернути світло. Попри колосальні збитки, що сягали сотень мільйонів доларів, і суперечливі оцінки щодо можливості відновлення старого обладнання, з’явилися плани будівництва сучасної газової генерації на цьому майданчику.
Історія цих вибухів — це не лише хроніка руйнувань, а й свідчення стійкості людей, які продовжували працювати, та сигнал про необхідність переходу до гнучкішої, децентралізованої енергетики.
Історія та технічне серце станції
Бурштинська теплова електростанція почала працювати наприкінці 1960-х. Дванадцять енергоблоків по приблизно 200 МВт кожен (загальна встановлена потужність близько 2334–2400 МВт) будували з 1962 по 1969 рік. Котли типу ТП-100 та ТП-100А спалювали вугілля з українських басейнів, а резервними пальниками служили природний газ і мазут. Турбіни К-200-130 приводили в рух генератори, створюючи пару під тиском 130–140 кгс/см² і температурою 570 °C.
Станція розташована біля Бурштинського водосховища на річці Гнила Липа — це забезпечувало охолодження. Географічне положення зробило її ідеальною для експорту: з 2002 по 2022 рік вона працювала в режимі «Бурштинського острова», синхронізованого з європейською мережею UCTE (пізніше ENTSO-E). Два-три блоки постійно видавали електроенергію в Угорщину, Словаччину та Румунію через лінії 220, 330 та 400 кВ. Для західної України це був справжній енергетичний якір — станція живила до трьох мільйонів споживачів у кількох областях і допомагала балансувати мережу в пікові години.
Модернізація тривала й до війни. У 2018 році, наприклад, повністю оновили блок №10 за 1,1 млрд грн: замінили котел, турбіну, трансформатори та встановили сучасний електрофільтр, що знизив викиди до європейських норм. Але вік обладнання (понад 50 років) і режим частих пусків-зупинок робили станцію вразливою — до 2021 року тут фіксували десятки аварій щороку.
Аварії до великої війни: попередження, яке не почули
Ще до 2022 року «вибухи» на Бурштинській ТЕС траплялися через технічні причини. У серпні 2021-го на блоці №3 спалахнула пожежа через розгерметизацію маслосистеми турбіни — розлилося два кубометри масла, вогонь охопив кабельні траси, існувала реальна загроза вибуху. Рятувальники залучили десятки одиниць техніки, працювали в умовах високої температури та диму.
Найгучнішим став інцидент 28 листопада 2021 року. На блоці №7 розірвалася екранна труба котла діаметром 60 мм — вирвався гарячий пароводяний струмінь і гази з топки. Четверо працівників (двоє зі станції та двоє підрядників) отримали важкі опіки, їх госпіталізували. Ще одна пожежа спалахнула на покрівлі блоку №8. Блок №7 зупинили, замість нього ввели в роботу інший. Станція загалом працювала, але подія показала зношеність систем високого тиску.
Ці випадки були не просто аваріями — вони сигналізували про те, наскільки крихкою може стати стара інфраструктура під зовнішнім впливом.
Перші воєнні удари 2022 року: початок систематичних атак
10 жовтня 2022-го під час масованого ракетного обстрілу України чотири ракети влучили у відкриті розподільчі пристрої Бурштинської ТЕС. Вибухи пошкодили комутаційне обладнання, виникли пожежі. Жертв не було, але напруга в мережі Івано-Франківщини різко впала. Обленерго швидко перерозподілило навантаження, і споживачі області не залишилися без світла повністю.
За дев’ять днів, 19 жовтня, станція знову зазнала ракетного удару. Спалахнула пожежа, яку швидко загасили. Тимчасово відключили лінії, дорогу біля об’єкта перекрили. Протягом опалювального сезону 2022/2023 років зафіксували ще кілька влучань — загалом до 17 ракет у період 2022–2023. Пошкоджень зазнали трансформатори, турбіни, димарі, системи автоматики та кабелі. Збитки вимірювалися мільйонами доларів, але енергетики відновлювали обладнання в стислі терміни, щоб пройти зиму.
Ці перші удари показали стратегію противника: бити по генерації, щоб створити дефіцит і паніку. Бурштинська ТЕС, розташована відносно близько до кордону з ЄС, стала зручною ціллю.
Ескалація 2024–2025 років: удар по всіх блоках
22 березня 2024 року став переломним. Під час однієї з наймасштабніших атак на енергетику України всі дванадцять енергоблоків Бурштинської ТЕС отримали пошкодження — від повного руйнування до понад 50 %. Вибухи ракет і дронів розносили будівлі котлотурбінних цехів, пошкоджували високовольтне обладнання та системи керування. Місто Бурштин залишилося без тепла та гарячої води, оголосили надзвичайний стан. ДТЕК того дня втратила близько половини своєї встановленої потужності.
Відновлення оцінювали в роки та мільярди гривень. Частина обладнання потребувала заміни на виробництвах по всьому світу. Деякі посадовці заявляли, що станція «відновленню не підлягає» через масштаб руйнувань. У ДТЕК відповідали: категорію «не підлягає» не розглядають, роботи тривають цілодобово, а обладнання вже замовлене.
Протягом 2024–2025 років атаки продовжувалися. У жовтні 2025-го зафіксували три масовані удари по ТЕС ДТЕК, зокрема по Бурштинській. Пошкодження обладнання поглиблювали дефіцит в енергосистемі (до 4,6 ГВт у деякі періоди). Енергетики знову відновлювали те, що могли, часто працюючи по 12–16 годин у складних умовах — по коліна у воді з маслом, під загрозою нових обстрілів.
Лютий 2026: найдовша атака та критична зупинка
7 лютого 2026 року противник провів комбінований ракетно-дроновий обстріл, що тривав близько п’яти годин — рекорд для регіону. «Калібри» з моря, інші крилаті ракети та «Шахеди» цілеспрямовано били по Бурштинській та Добротвірській ТЕС, підстанціях і лініях 750 та 330 кВ. Вибухи лунали безперервно, пошкодження виявилися критичними. Станція повністю зупинила роботу («на нулі», за словами мера Василя Андрієшина). Місто втратило тепло і водопостачання.
Уже 9 лютого вдалося частково відновити теплопостачання та воду — температура теплоносія сягнула 55 °C, нормалізували тиск, провели деаерацію систем. Але основна генерація електроенергії залишилася під питанням. Це був найважчий удар за всю історію станції.
Відновлення, альтернативи та нова сторінка
Після кожного обстрілу енергетики ДТЕК демонстрували дива стійкості. Один із працівників — Сергій Орнат, спеціаліст з релейного захисту та автоматики — отримав почесну грамоту Кабміну за багаторічну працю в екстремальних умовах. Люди перевіряли прилади, шукали пошкодження, замінювали кабелі, часто ризикуючи під час тривог.
Паралельно з відновленням старого обладнання з’явився амбітний план на майбутнє. У 2026 році на конференції з відновлення України (URC у Гданську) ДТЕК та GE Vernova підписали меморандум про будівництво сучасної парогазової електростанції комбінованого циклу (CCGT) потужністю до 650 МВт саме на майданчику Бурштинської ТЕС. Інвестиції оцінюють у 900 млн євро. Будівництво планують розпочати у другій половині 2026-го, а запуск — до 2029 року. Проєкт увійшов до списку пріоритетних для України.
Це означає не просто ремонт старого, а перехід до гнучкішої, ефективнішої та екологічнішої генерації, що краще вписується в європейські стандарти. Для громади Бурштина вже готували локальні модульні котельні на випадок проблем з централізованим теплом.
Уроки стійкості та енергетичного майбутнього
Вибухи на Бурштинській ТЕС показали вразливість великих централізованих об’єктів у сучасній війні. Кожен енергоблок — це складна система з котлом, турбіною, генератором і трансформаторами, де пошкодження навіть одного елемента виводить з ладу цілий ланцюг. Радянське обладнання, розраховане на десятиліття мирної експлуатації, не витримало десятків прямих і близьких влучань.
Водночас історія довела: українські енергетики вміють відновлювати майже неможливе. Роботи тривали навіть під обстрілами, а громади адаптувалися — від розподілу генераторів до планів локального теплопостачання.
Для західної України Бурштинська ТЕС завжди була більше, ніж просто станцією. Вона символізувала індустріальну міць регіону, зв’язок з Європою та здатність тримати світло в найтемніші часи. Сьогодні, коли старі димарі ще стоять над водосховищем, а на майданчику обговорюють нову газову генерацію, стає зрозуміло: вибухи зруйнували старе, але не знищили майбутнє.
Енергетична система України змінюється назавжди — від великих вразливих гігантів до розподіленої, стійкої мережі. І в цій трансформації Бурштинська ТЕС, попри всі удари, залишається важливою сторінкою.
