Після шістнадцяти років безроздільного домінування Віктора Орбана та його партії Фідес угорське суспільство зробило вибір на користь змін. 12 квітня 2026 року партія Тиса на чолі з Петером Мадяром здобула переконливу перемогу, отримавши конституційну більшість у парламенті. Це не просто ротація влади, а глибокий суспільний сигнал про втом від тривалого правління, накопичені економічні та інституційні проблеми, а також прагнення частини громадян до повернення Угорщини в європейське русло.
Результат став можливим завдяки рідкісному поєднанню факторів: рекордній явці майже 79 відсотків, консолідації опозиційного електорату навколо одного сильного кандидата та розчаруванні навіть у традиційних опорних регіонах Фідес. Нова влада отримала мандат на реформи, які можуть торкнутися судової системи, медіа-простору та використання заморожених європейських коштів. Для України та всього ЄС ці вибори мають практичне значення — зникає одне з головних джерел блокування рішень щодо допомоги Києву та розширення санкцій проти Росії.
Історичний шлях до домінування та його кінець
Угорщина після 1989 року пройшла класичний шлях посткомуністичної трансформації з надіями на швидку інтеграцію в Захід. Віктор Орбан уперше очолив уряд ще наприкінці 1990-х, але справжній прорив стався 2010 року на хвилі економічної кризи та розчарування в попередній лівоцентристській коаліції. Фідес здобув конституційну більшість і почав масштабну перебудову держави.
Протягом наступних років було ухвалено нову конституцію 2011 року, радикально змінено виборче законодавство, створено централізовану систему медіа та лояльних до влади економічних гравців. Концепція «Системи національної співпраці» (NER) передбачала не просто політичну гегемонію, а проникнення партійних структур у всі сфери життя — від університетів до спортивних клубів і місцевих адміністрацій. Орбан позиціонував себе як захисника угорського суверенітету, традиційних цінностей і християнської ідентичності перед обличчям брюссельського «ліберального імперіалізму» та міграційних хвиль 2015 року.
Ця модель працювала ефективно майже півтора десятиліття. Фідес перемагав на виборах 2014, 2018 та 2022 років, часто з меншістю голосів, але завдяки особливостям системи отримував стабільну більшість. Однак до 2026 року накопичилися втома від однієї обличчя у владі, серія корупційних скандалів та відчуття, що країна застрягла в ізоляції від основних європейських потоків фінансування та інвестицій.
Як влаштовано угорські вибори: система, яку Фідес сам створив
Парламент Угорщини — Національна асамблея — складається зі 199 депутатів. 106 обираються в одномандатних округах за мажоритарною системою відносної більшості (хто набрав найбільше голосів — той переміг). Ще 93 мандати розподіляються за пропорційною системою з національних партійних списків за методом Д’Ондта. Поріг для партій — 5 відсотків, для альянсів — вищий.
Саме реформа 2011 року, проведена Фідес, суттєво посилила мажоритарний компонент і дозволила перерозподілити округи. Критики неодноразово вказували на ознаки джеррімендерінгу: опозиційні міста «упаковували» в меншу кількість великих округів, а сільські території з підтримкою Фідес ділили так, щоб максимізувати кількість виграних мандатів. Крім того, розміри округів могли відрізнятися на 20–30 відсотків, що суперечило принципу рівності голосу. Додатковим бонусом для правлячої партії стало надання права голосу угорцям за кордоном поштою — ця група традиційно сильно підтримувала Орбана.
У 2026 році, попри всі ці механізми, система не врятувала Фідес. Масштабний зсув електорату та рекордна явка переважили структурні переваги. Тиса змогла виграти не лише в містах, а й суттєво потіснити суперника навіть у багатьох сільських округах.
Результати 12 квітня 2026: цифри, які говорять про глибокі зміни
За офіційними даними Національної виборчої комісії Угорщини, явка сягнула рекордних для посткомуністичної доби показників. Партія Тиса здобула близько 53,2–53,5 відсотка голосів і 141 мандат — достатньо для зміни конституції без підтримки інших фракцій. Фідес отримав приблизно 38,6 відсотка і 52 місця. Партія «Наша Батьківщина» (Mi Hazánk) з результатом близько 5,7 відсотка зберегла 6 мандатів. Інші опозиційні сили не подолали поріг.
Особливо показовим стало те, що Тиса перемогла в усіх повітах за пропорційною частиною і здобула 96 з 106 одномандатних округів. У Будапешті підтримка нової сили сягнула майже 64 відсотків. Навіть у традиційно сильних для Фідес східних регіонах правляча партія втратила значну частину голосів. Поштові голоси діаспори, як і раніше, залишилися за Орбаном (близько 84 відсотків), але їхня вага не змогла компенсувати поразку всередині країни. Голоси угорців, які голосували за кордоном на дільницях (переважно в Західній Європі), навпаки, сильно підтримали Тису.
Петер Мадяр: інсайдер, який став обличчям змін
45-річний Петер Мадяр до лютого 2024 року був частиною близького кола Фідес. Юрист за освітою, він обіймав державні посади та був одружений з Юдіт Варгою — колишньою міністеркою юстиції. Саме скандал навколо президентського помилування у справі про сексуальне насильство над дітьми (президентка Каталін Новак змушена була піти у відставку) став каталізатором його розриву з партією.
Мадяр не просто вийшов з Фідес — він публічно розкритикував систему, яку добре знав зсередини. Навесні 2024 року він відродив майже невідому партію Тиса (повна назва — Партія поваги і свободи) і вже в червні на виборах до Європарламенту здобув близько 30 відсотків голосів. Його кампанія будувалася на антикорупційній риториці, критиці «захоплення держави» та обіцянках відновити нормальні відносини з Європейським Союзом без втрати угорських інтересів.
На відміну від попередніх опозиційних спроб, Мадяр не намагався об’єднати всіх противників Орбана в широку коаліцію. Натомість він створив чітке альтернативне бачення: центр-правий, проєвропейський консерватизм з акцентом на компетентність і прозорість. Інші опозиційні партії фактично поступилися місцем, не висуваючи сильних альтернативних кандидатів у більшості округів.
Чому Фідес програв: втома, скандали та стратегічні прорахунки
Шістнадцять років при владі — це довго навіть для харизматичного лідера. Економічні труднощі останніх років, зростання цін на енергоносії та продукти, відчуття, що європейські кошти обходять Угорщину стороною через конфлікти з Брюсселем, — усе це підточувало підтримку. Серія корупційних історій, особливо та, що призвела до відставки президентки, підірвала образ партії як захисниці традиційних сімейних цінностей.
Орбан зробив ставку на зовнішньополітичну карту: зображував вибори як вибір між «війною і миром», активно використовував антиукраїнську риторику на білбордах. Проте значна частина суспільства, судячи з результатів, не сприйняла цю дихотомію як головну. Багато хто втомився від ізоляції та хотів бачити країну активним гравцем у європейських процесах, а не постійним «гальмом».
Висока явка зіграла проти Фідес. Раніше правляча партія вигравала завдяки нижчій мобілізації опозиційного електорату. У 2026 році до дільниць прийшли ті, хто раніше часто залишався вдома.
Що далі: реформи, виклики та вплив на Україну
Отримавши конституційну більшість, Тиса зможе проводити зміни в судовій системі, медіа-регулюванні та державному управлінні. Першочерговим завданням, ймовірно, стане розблокування багатомільярдних європейських коштів, заморожених через претензії до верховенства права. Це відкриває можливості для інфраструктурних проектів, модернізації лікарень та освіти.
Для України наслідки також відчутні. Віктор Орбан неодноразово блокував або затягував рішення ЄС щодо фінансової та військової допомоги Києву. Нова угорська влада, орієнтована на європейську інтеграцію, навряд чи продовжить таку лінію в тому ж обсязі. Водночас Петер Мадяр — не радикальний проукраїнський політик. Він консерватор і, ймовірно, зберігатиме обережну позицію щодо окремих аспектів інтеграції України в ЄС, особливо в аграрній сфері.
Найбільші виклики для нової команди — це «спадщина» попередників: тисячі лояльних до Фідес чиновників у державному апараті, суддів, керівників державних компаній. Швидка «деконструкція» системи ризикує призвести до хаосу. Тому Мадяр, судячи з його заяв, обіцяє діяти виважено, але рішуче.
Нова Угорщина формується на очах
Вибори 12 квітня 2026 року показали, що навіть добре відлагоджена система політичного домінування не вічна. Угорське суспільство продемонструвало здатність до мирної, демократичної зміни влади, попри всі структурні перекоси.
Тепер перед країною стоїть непросте завдання — перетворити електоральну перемогу на стійкі інституційні реформи, не втративши при цьому соціальної згуртованості. Для Європи це сигнал, що «illiberal democracy» Орбана не є непереможною моделлю. Для України — можливість поступового покращення двосторонніх відносин і зменшення штучних перешкод у європейській політиці.
Історія Угорщини після 2026 року писатиметься вже без звичного для останнього десятиліття сценарію. Якою вона вийде — залежить від того, наскільки нова влада зможе поєднати прагнення до змін з повагою до тих, хто голосував за збереження старого курсу.
