Олександр Мережко поєднує в одній долі глибоку наукову традицію міжнародного права та реальну парламентську силу, яка впливає на позицію України у світі. Народжений 14 лютого 1971 року в Бобринці на Кіровоградщині, він пройшов шлях від студента, який вивчав право в Києві та Денвері, до голови Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентських зв’язків. Його expertise допомагає перетворювати складні правові норми на конкретні рішення, що підтримують Україну в найскладніші часи.
Його академічний доробок — докторська дисертація про транснаціональне торговельне право, численні праці про російську доктрину міжнародного права та викладання в університетах трьох континентів — став фундаментом для політичної діяльності. З 2020 року Мережко стабільно керує профільним комітетом, а у 2020–2022 роках обіймав посаду віцепрезидента Парламентської асамблеї Ради Європи. Цей досвід дозволяє йому вести діалог з партнерами мовою права, а не лише декларацій.
У 2025–2026 роках, коли питання тривалості спротиву, продовольчої безпеки та міжнародної справедливості залишаються на порядку денному, Олександр Мережко продовжує формувати зовнішньополітичний порядок денний України. Його голос чутно і в ПАРЄ, і під час обговорень з іноземними комітетами, і у внутрішніх дебатах про ратифікацію важливих конвенцій. Це не просто кар’єра — це послідовна робота людини, яка вірить, що право може бути щитом для слабшого.
Маленьке місто Бобринець на Кіровоградщині дало Україні людину, яка згодом говоритиме про глобальний правопорядок у найвпливовіших залах. У 1994 році Олександр Мережко з відзнакою закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «міжнародне право». Ще раніше, у 1992–1993 роках, він навчався в Денверському університеті в США — досвід, який відкрив йому західні підходи до права та демократії в той момент, коли Україна лише починала свій незалежний шлях.
У 1996 році він захистив кандидатську дисертацію на тему «Концепція гуманітарної інтервенції та механізм захисту прав людини в рамках ООН». Це було не абстрактне дослідження. Після закінчення холодної війни світ обговорював, чи може міжнародна спільнота втручатися, коли держава знищує власних громадян. Мережко аналізував баланс між суверенітетом і правами людини — тему, яка через тридцять років стала болісно актуальною для України.
У 2002–2003 роках він здобув ступінь доктора юридичних наук, захистивши роботу «Теорія та принципи транснаціонального торгового права (Lex Mercatoria)». Lex Mercatoria — це система норм, що регулює міжнародну торгівлю на основі звичаїв, контрактів і практики бізнесу, часто минаючи державні кордони. Мережко досліджував, як така «м’яка» правова система взаємодіє з класичним міжнародним правом. Ці знання пізніше допомогли йому аргументувати позицію України в питаннях санкцій, торговельних обмежень та економічної стійкості під час війни.
Наукові стажування в Інституті Гаррімана Колумбійського університету, Інституті Кеннана та інших американських центрах додали глибини. Він вивчав не лише теорію, а й реальні механізми, за якими функціонують міжнародні інституції. Вільне володіння англійською, польською та французькою мовами стало природним інструментом для майбутньої дипломатичної роботи.
Академічна кар’єра: викладач, який формував еліти
Олександр Мережко не залишився в одній університетській аудиторії. Він викладав у Денверському університеті, Школі права Дікінсона Пенсільванського університету, Католицькому університеті Любліна імені Івана Павла II, Глобальному університеті імені О.П. Джіндала в Індії, Національному транспортному університеті, Академії імені Анджея Фрича Моджевського в Польщі та багатьох інших закладах.
Кожен етап додавав нові грані. У Польщі він занурився в європейську правову традицію та католицьку соціальну думку. В Індії — в динамічний світ глобального Півдня та економічного права. В Америці — в прагматичний підхід до міжнародних відносин. З 2011 до 2019 року він очолював кафедру права Київського національного лінгвістичного університету, де готував фахівців, які сьогодні працюють у МЗС, міжнародних організаціях та бізнесі.
Його книга «Російська наука міжнародного права під час Першої світової війни» (2014) стала помітним явищем. Мережко показав, як російська правова думка того періоду обслуговувала імперські інтереси, і провів паралелі з сучасною російською доктриною, яка виправдовує агресію. Це не просто історичне дослідження — це інструмент для розуміння, чому російська дипломатія часто ігнорує базові норми міжнародного права.
Міжнародне право для Мережка — не набір сухих статей, а живий механізм захисту гідності людини та суверенітету держав, які не можуть самі себе захистити.
Політичний прорив: 2019 рік і швидке сходження
У 2019 році Олександр Мережко увійшов до Верховної Ради дев’ятого скликання за списком партії «Слуга народу» під номером 85. Спочатку він працював у Комітеті з питань правової політики, очолюючи підкомітет з цивільного та адміністративного законодавства. Але вже 17 січня 2020 року його призначили головою Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентських зв’язків — посаду, яку він обіймає й досі.
Швидке підвищення було логічним. Парламент потребував фахівця, який міг би говорити з іноземними колегами мовою права, а не лише політичних гасел. З січня 2020 по січень 2022 року Мережко обіймав посаду віцепрезидента Парламентської асамблеї Ради Європи. Це дало йому можливість впливати на європейську політику щодо України в перші роки повномасштабного вторгнення.
Він став співголовою Міжпарламентського альянсу по Китаю, заступником співголови міжпарламентських асамблей з Литвою, Польщею, Грузією, Молдовою, а також заступником співголови Україна-НАТО. Кожна з цих ролей — це не просто членство, а конкретна робота над спільними заявами, візитами та законодавчими ініціативами.
Ключові ініціативи та правові аргументи
Олександр Мережко став одним з ініціаторів звернення Верховної Ради до Бундестагу щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу. У 2020 році він виступав перед петиційним комітетом німецького парламенту, наводячи правові аргументи. Пізніше він активно просував визнання злочинів Росії геноцидом українського народу на міжнародному рівні.
Він створив і очолив міжфракційне об’єднання «За ратифікацію Стамбульської конвенції!». Це була не просто кампанія — це системна робота з переконання колег, що захист жінок від насильства є питанням національної безпеки та європейської інтеграції. Ратифікація відбулася, і це один з видимих результатів його зусиль.
Мережко послідовно відстоює повну свободу слова та думки, антропоцентричний підхід до права та ідеали гуманізму. У його виступах Росія постає як держава, що продовжує імперську політику, використовуючи право як інструмент домінування, а не захисту. Такі аргументи допомагають українським дипломатам переконувати партнерів у необхідності жорстких санкцій та військової підтримки.
| Рік | Посада | Організація / Контекст |
|---|---|---|
| 2019– | Народний депутат | Верховна Рада України, фракція «Слуга народу» |
| 2020– | Голова Комітету | З питань зовнішньої політики та міжпарламентських зв’язків ВРУ |
| 2020–2022 | Віцепрезидент ПАРЄ | Парламентська асамблея Ради Європи |
| 2020– | Співголова / заступник | Міжпарламентські асамблеї з Литвою, Польщею, Грузією, Молдовою, НАТО |
| 2021 | Заслужений юрист України | Указ Президента України |
Інформація про посади та нагороди базується на даних офіційного порталу Верховної Ради України та публічних джерелах.
Філософія права та політичні погляди
Мережко не приховує своїх інтелектуальних коренів. На нього вплинула критична теорія Франкфуртської школи та психологічна теорія права Лева Петражицького. Право для нього — це не лише норми, а й соціальна реальність, яка формується через переконання людей та інституції. Звідси його послідовний захист свободи слова навіть тоді, коли це незручно.
Він називає США партнером і другом України, водночас наполягаючи, що підтримка має ґрунтуватися на взаємній повазі та чітких правових рамках. Його критика російської агресії проти Грузії у 2008 році та проти України з 2014 року завжди спирається на конкретні норми міжнародного права: порушення територіальної цілісності, заборона анексії, відповідальність за злочини.
У 2025 році Мережко відкликав свою номінацію Дональда Трампа на Нобелівську премію миру, пояснивши це втратою віри в здатність забезпечити справедливий і стійкий мир для України. Це рішення показало його незалежність від кон’юнктури — пріоритетом залишається результат для країни, а не політична лояльність.
Діяльність у 2025–2026 роках: право в умовах війни
Олександр Мережко продовжує очолювати комітет у період, коли зовнішня політика України визначає не лише дипломатію, а й виживання держави. Він бере участь у засіданнях ПАРЄ, зустрічах з іноземними парламентарями, обговорює питання продовольчої безпеки та участі України в міжнародних фондах.
У квітні 2026 року він коментував заяви про здатність України вести бойові дії ще десять років за потреби, уточнюючи контекст: Україна готова до тривалого спротиву, але прагне справедливого миру, заснованого на праві, а не на поступках агресору. Такі заяви формують реалістичне сприйняття ситуації на Заході.
Його інтерес до міжнародної кримінальної юстиції проявився й у 2026 році — Мережко висував свою кандидатуру на посаду судді Міжнародного кримінального суду. Це логічне продовження кар’єри людини, яка десятиліттями вивчала механізми відповідальності за найтяжчі злочини.
Чому постать Олександра Мережка важлива сьогодні
У часи, коли міжнародне право часто здається безсилим перед силою, саме такі фахівці, як Мережко, доводять зворотне. Вони перетворюють принципи на конкретні резолюції, заяви та коаліції. Його шлях — від маленького міста до залів Ради Європи — показує, що Україна має не лише хоробрих воїнів, а й сильних правників, здатних захищати країну на всіх фронтах.
Його робота нагадує, що за кожним успішним дипломатичним кроком стоїть багаторічна академічна підготовка, знання мов, розуміння різних правових культур та вміння знаходити спільну мову навіть з тими, хто не завжди готовий допомагати. Олександр Мережко залишається одним з тих, хто формує не лише сьогоднішню зовнішню політику України, а й правові основи її майбутньої перемоги та відновлення.
