Генерал Едуард Москальов: шлях від танкового полку до коменданта Курщини

Едуард Михайлович Москальов — генерал-майор Збройних Сил України, один із тих командирів, чия кар’єра тісно переплелася з найважчими етапами російсько-української війни. Народжений 22 грудня 1973 року в Одесі, він пройшов шлях від командира навчального танкового полку до командувача Об’єднаних сил і першого військового коменданта на підконтрольній українським військам території Курської області.

Його ім’я стало відомим широкій публіці саме у серпні 2024 року, коли його призначили головою військової комендатури в Курській області. До того він залишався досить закритим офіцером, якого колеги описували як «окопного», а не «кабінетного» генерала. Станом на 2026 рік генерал-майор Москальов продовжує службу в ЗСУ, маючи за плечима понад тридцять років військового досвіду.

Москальов — приклад офіцера, який формувався в умовах реальної війни, а не лише штабних кабінетів. Його кар’єра включає командування на східному фронті в найкритичніші місяці 2022 року, роботу на південному напрямку та унікальний досвід організації військової адміністрації на території противника.

Ранні роки та формування офіцера

Едуард Михайлович Москальов народився 22 грудня 1973 року в Одесі. Дитинство та юність припали на останні роки Радянського Союзу і перші роки незалежної України. Військову кар’єру він розпочав у 1992 році, вступивши на службу до Збройних Сил України майже одразу після здобуття незалежності. Це був період, коли українська армія тільки формувалася як самостійна структура, а матеріально-технічна база значною мірою залишалася радянською.

У середині 2000-х років Москальов закінчив Національну академію оборони України. Цей етап став важливим для його професійного зростання. Академія давала не лише теоретичні знання, а й досвід управління підрозділами в умовах обмежених ресурсів. Після навчання він поступово просувався по службі в Сухопутних військах.

Ключовим моментом ранньої кар’єри стало командування 300-м навчальним танковим полком 169-го навчального центру Сухопутних військ у Десні. У 2012 році він очолив цей полк. Навчальний центр «Десна» завжди був місцем, де готували танкістів і механізовані підрозділи. Москальов мав справу з підготовкою особового складу, організацією навчань і підтриманням техніки в боєздатному стані. Це дало йому глибоке розуміння танкових військ, яке пізніше стане в пригоді під час бойових дій.

За моїм досвідом спостереження за офіцерами цього покоління, саме служба в навчальних центрах часто формує тих командирів, які вміють працювати з людьми, а не лише віддавати накази. Москальов у Десні показав себе як вимогливий, але практичний керівник. Колеги пізніше згадували, що він не цурався особистого спілкування з сержантами і солдатами, що було рідкістю для частини старших офіцерів того часу.

Перехід від навчальної роботи до бойової виявився для нього природним. Коли у 2014 році почалася війна на Донбасі, досвід командування танковим полком дозволив швидко адаптуватися до нових умов. Багато офіцерів того періоду згадують, що саме практика в навчальних центрах давала перевагу в організації підрозділів у хаосі перших місяців бойових дій.

Війна на Донбасі та перші бойові нагороди

У 2014 році, коли Росія розпочала гібридну агресію на сході України, Москальов уже мав досвід командування. Він брав участь у бойових діях з перших місяців війни. 29 вересня 2014 року полковник Москальов отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня. Нагорода була вручена за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України.

Цей орден став важливим маркером. Він свідчив, що офіцер не сидів у тилу, а безпосередньо брав участь у боях. На Донбасі в той період багато залежало від здатності командирів швидко приймати рішення в умовах дефіциту інформації, техніки і досвіду у підлеглих. Москальов діяв у складі різних угруповань, зокрема пов’язаних із навчальним центром «Десна», який у 2014–2015 роках активно залучався до формування бойових підрозділів.

Один із характерних епізодів того часу — робота з особовим складом, який часто не мав бойового досвіду. Командири рівня Москальова змушені були не лише планувати операції, а й буквально вчити солдатів стріляти і тримати оборону. Пізніше в інтерв’ю деякі офіцери того періоду згадували, що на початку війни доводилося буквально змушувати бійців відкривати вогонь — настільки сильним був психологічний бар’єр. Москальов пройшов через цей досвід.

До 2018 року він уже мав репутацію надійного виконавця. 23 серпня 2018 року указом Президента Петра Порошенка йому присвоїли звання генерал-майора. Це стало логічним продовженням служби. У 2019 році Москальов обійняв посаду начальника штабу — першого заступника командувача військ оперативного командування «Схід» Сухопутних військ. Саме ця посада підготувала його до ролі командувача Об’єднаних сил у 2022 році.

Практичний нюанс того періоду полягав у тому, що оперативне командування «Схід» відповідало за найгарячіший напрямок. Москальов як начальник штабу мав справу з плануванням ротацій, логістикою, взаємодією з різними бригадами. Це дало йому системне розуміння фронту від Харкова до Маріуполя.

Командування Об’єднаними силами у 2022 році

15 березня 2022 року, через три тижні після повномасштабного вторгнення Росії, Президент Володимир Зеленський призначив Едуарда Москальова командувачем Об’єднаних сил. На той момент він був начальником штабу оперативного командування «Схід». Призначення відбулося в момент, коли українські війська відбивали наступ на Київ, Харків і тримали оборону на Донбасі.

Об’єднані сили в той період фактично координували дії на східному та північному напрямках. Москальов очолював угруповання в найскладніші місяці. Завдання полягало не лише в обороні, а й у стабілізації фронту після хаосу перших тижнів. 19 березня 2022 року він отримав орден Богдана Хмельницького II ступеня — знову за особисту мужність і самовіддані дії.

Командування тривало до 26 лютого 2023 року. Звільнення з посади відбулося без публічного пояснення причин, що було характерно для багатьох кадрових рішень того періоду. Після цього Москальов перейшов на командування оперативно-стратегічним угрупованням військ «Одеса». Пізніше він також працював з оперативно-тактичним угрупованням «Донецьк», зокрема в період боїв за Авдіївку.

Типові підводні камені того часу — постійна зміна складу угруповань, проблеми з постачанням і необхідність координувати дії різних видів військ. Москальов, за відгуками, намагався бути присутнім ближче до лінії зіткнення, а не лише в штабах. Це відповідало його стилю «окопного» генерала.

Зв’язок із сучасністю очевидний: досвід 2022 року став фундаментом для подальших призначень. Коли у 2024 році знадобився офіцер для організації комендатури на Курщині, вибір припав саме на людину з досвідом управління великими угрупованнями в умовах обмежених ресурсів і високої відповідальності.

Оперативні угруповання «Одеса» та «Донецьк»

Після звільнення з посади командувача Об’єднаних сил Москальов очолив оперативно-стратегічне угруповання військ «Одеса». Цей напрямок мав свої особливості: захист південного флангу, контроль узбережжя, взаємодія з морськими і повітряними силами. Пізніше він перейшов на оперативно-тактичне угруповання «Донецьк», де довелося працювати в умовах інтенсивних боїв за Авдіївку та подальшого просування російських військ у напрямку Покровська.

Робота на донецькому напрямку вимагала особливої уваги до оборонних рубежів, організації ротацій і підтримки морального стану особового складу. Авдіївський період став одним із найважчих для української оборони на сході. Москальов як командир угруповання мав забезпечувати взаємодію бригад, які несли основні втрати.

Практичний аспект полягав у тому, що на цьому напрямку часто змінювалися пріоритети. Один день — утримання позицій, наступний — організація відходу на більш вигідні рубежі. Генерал мав балансувати між вимогами Генштабу і реальною ситуацією на передовій. За відгуками військових, він намагався уникати «потьомкінських» звітів і давати об’єктивну картину.

У 2023–2024 роках досвід командування різними угрупованнями зробив Москальова одним із найбільш універсальних генералів свого рівня. Він знав і схід, і південь, і специфіку роботи в умовах обмежених резервів. Це стало важливим фактором при виборі кандидата на посаду коменданта в Курській області.

Військова комендатура в Курській області

15 серпня 2024 року головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський оголосив про створення першої української військової комендатури на підконтрольній території Курської області. Її очолив генерал-майор Едуард Москальов. Це призначення стало історичним: вперше український офіцер офіційно представляв військову владу на території Росії.

Завдання комендатури включали підтримання порядку, забезпечення першочергових потреб місцевого населення, організацію гуманітарної допомоги, логістики та створення умов для роботи гуманітарних організацій. Українська сторона наголошувала, що дії відбуваються у повній відповідності до норм міжнародного права і не означають територіальних претензій.

Москальов працював у Суджі та навколишніх населених пунктах. Його роль була більше адміністративною, ніж бойовою. Основні бойові дії координували інші командири. Колектив у Генштабі навіть жартував, що призначення могло бути пов’язане з прізвищем генерала — «комендант усіх москалів». Сам він залишався непублічним, уникаючи зайвих інтерв’ю.

Комендатура діяла до березня 2025 року, коли українські сили поступово відійшли з більшості контрольованих територій Курської області. Після цього російська сторона заочно засудила Москальова до 28 років ув’язнення, звинувативши в «терористичній діяльності». Ці звинувачення українська сторона розцінює як пропагандистські.

Практичний досвід організації військової адміністрації на ворожій території став унікальним для української армії. Він показав, як можна поєднувати бойові завдання з цивільно-військовою взаємодією навіть у найскладніших умовах.

Стиль командування та особисті якості

Колеги описують Едуарда Москальова як неговірку, досить сувору людину, яка відкривається лише в вузькому колі. Він свідомо уникає публічності. У медіа його майже не видно — на відміну від деяких інших генералів. Це не означає відсутності авторитету. Навпаки, саме закритість і зосередженість на справі формують його репутацію.

Його називають «окопним» генералом. Він проводить багато часу в спілкуванні з бійцями, не цурається солдатської їжі і вважає за краще бачити ситуацію особисто, а не лише зі звітів. Це якість, яку цінують на фронті. Водночас він залишається жорстким виконавцем, який не будує «потьомкінських сіл» і не прикрашає реальність.

За моїм досвідом аналізу військових кар’єр, такі офіцери часто найефективніші саме на посадах, де потрібна організація і дисципліна, а не публічні заяви. Москальов демонстрував це і на сході, і в Курській області. Його підхід — мінімум слів, максимум конкретики.

Типова помилка, якої він уникав, — надмірна централізація. На фронті 2022–2024 років багато залежало від ініціативи на місцях. Москальов давав підлеглим певну свободу дій, зберігаючи при цьому загальний контроль. Це особливо важливо було в умовах, коли зв’язок і логістика працювали з перебоями.

Нагороди, визнання та місце в історії ЗСУ

Два ордени Богдана Хмельницького — III ступеня 2014 року і II ступеня 2022 року — є офіційним визнанням його внеску. Перший отримав ще полковником за дії на Донбасі. Другий — уже генерал-майором у перші тижні повномасштабної війни. Ці нагороди підкреслюють послідовність його служби.

У 2018 році під час багатонаціональних навчань Rapid Trident Москальов виступав співкерівником від української сторони. Фотографії з тих навчань досі залишаються одними з небагатьох публічних зображень генерала. Він завжди виглядав стримано і зібрано.

Станом на 2026 рік Едуард Москальов залишається генерал-майором Збройних Сил України. Російський заочний вирок 2025 року ніяк не вплинув на його статус в Україні. Він продовжує службу, маючи унікальний досвід організації військової адміністрації на території противника.

Його кар’єра ілюструє шлях багатьох українських офіцерів середньої ланки, які виросли під час війни. Від навчального полку в Десні до командування великими угрупованнями і комендатурою в Курській області — це шлях професіонала, який рідко з’являється в заголовках, але залишає помітний слід у реальній військовій історії.