Україна сьогодні формує свій газовий баланс з європейських трубопроводів та морських поставок американського скрапленого природного газу. Основні обсяги надходять через прикордонні точки з Угорщиною, Польщею та Словаччиною, де газ із європейських хабів фізично перетинає кордон у режимі реверсу. Дедалі вагомішу частку займає американський LNG, який регазифікують на терміналах у Польщі, Литві та за новим південним маршрутом через Грецію. Ця структура постачань склалася не за один рік — вона стала результатом послідовної диверсифікації, що прискорилася після 2014-го та набула стратегічного характеру у 2022–2025 роках.
У 2025 році імпорт сягнув рекордних 6,47 млрд кубометрів — це п’ятирічний максимум, спричинений масованими атаками Росії на українські газовидобувні потужності. Власний видобуток, який у 2024-му перевищив 19 млрд кубометрів, у 2025-му знизився приблизно до 17 млрд через пошкодження свердловин та компресорних станцій. Підземні сховища — найбільші в Європі — виконують роль стратегічного буфера: напередодні опалювального сезону 2025–2026 їх заповнили до 13,2 млрд кубометрів, що дозволило пройти зиму без критичних дефіцитів. Нафтогаз залишається головним імпортером і постачальником для населення та теплокомуненерго, водночас приватні компанії та трейдери активно торгують на біржі та через європейських партнерів.
Нові угоди 2025–2026 років кардинально змінюють географію. Польська ORLEN постачає американський LNG через термінал у Свіноуйсьце — у 2026-му планується до 1 млрд кубометрів лише цим напрямком. Паралельно розвивається «Вертикальний газовий коридор» через Грецію, Болгарію, Румунію та Молдову: скраплений газ із США прибуває до грецьких терміналів, регазифікується і трубопроводами доходить до України. У червні 2026-го Нафтогаз вперше забронював довгострокові потужності на терміналі в Клайпеді (Литва) на період 2033–2044 років. Україна поступово перетворюється з колишнього транзитера російського газу на важливий вузол перерозподілу неросійських ресурсів у Центрально-Східній Європі.
Історичний контекст: від залежності до реверсних потоків
До 2014 року Україна отримувала переважну частину газу безпосередньо з Росії — як для внутрішніх потреб, так і як транзитна країна. Після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі почалася системна робота з диверсифікації. «Нафтогаз» уклав контракти з європейськими трейдерами, а Оператор ГТС України розвинув реверсні потужності на кордонах з Польщею, Словаччиною та Угорщиною. Газ фізично йшов з європейських хабів (TTF у Нідерландах, THE у Німеччині, CEGH в Австрії), але молекули могли мати різне походження — норвезьке, катарське чи американське.
Повномасштабне вторгнення 2022 року прискорило процес. Прямі поставки з Росії припинилися повністю. Європа запустила масовий імпорт американського LNG, а Україна отримала доступ до цих обсягів через вже існуючі інтерконектори. До 2025 року транзит російського газу через українську ГТС припинився остаточно — контракт не продовжили з міркувань національної безпеки та європейської політики відмови від російських енергоносіїв. Сьогодні весь газ, що заходить в Україну, має неросійське походження, хоча на європейському ринку він часто змішується у спільних трубопроводах і хабах.
Власний видобуток: основа, що потребує захисту
Попри зростання імпорту, власний видобуток залишається фундаментом енергетичної безпеки. Головний гравець — «Укргазвидобування» (дочірня компанія Нафтогазу), яке забезпечує близько 75–80 % національного видобутку. У 2024 році загальний видобуток сягнув 19,12 млрд кубометрів — найкращий результат за останні роки. «Укрнафта» та низка приватних компаній, зокрема на заході України, також нарощують потужності: у 2025-му приватні гравці пробурили десятки нових свердловин, а Західнадрасервіс, наприклад, збільшив видобуток утричі порівняно з довоєнним рівнем.
Війна завдала серйозного удару. Масовані атаки восени 2025-го тимчасово відсікли до 60 % видобувних потужностей на сході. Росія цілеспрямовано б’є по свердловинах, газозбірних пунктах та компресорних станціях, щоб максимально ускладнити підготовку до зими. Проте компанії продовжують буріння навіть під обстрілами — у 2025-му закладено понад 130 нових свердловин. Західні родовища стають стратегічним резервом: там менша ймовірність обстрілів, а сучасні технології 3D-сейсміки дозволяють знаходити газ у раніше неперспективних пластах.
Основні маршрути імпорту: хто і скільки постачає
У 2025 році географія імпорту виглядала так (дані ExPro Consulting):
| Маршрут / країна | Обсяг 2025, млрд м³ | Частка | Переваги та особливості |
|---|---|---|---|
| Угорщина | 2,94 | 45,5 % | Найбільший обсяг, географічна близькість, конкурентні тарифи на транспортування, газ із європейського ринку (в т.ч. можливе азербайджанське походження) |
| Польща | 2,10 | 32,5 % | Прямий доступ до американського LNG через термінал Свіноуйсьце, зростаючі потужності інтерконектора, стратегічний напрямок для диверсифікації |
| Словаччина | 1,33 | 20,5 % | Висока пропускна здатність, але часто вищі тарифи; використовується як резервний канал |
| Південний напрямок (Греція / Вертикальний коридор) | ~0,1+ | зростає | Новий стратегічний маршрут для американського LNG; тарифи знижуються завдяки спеціальним продуктам операторів; довгострокова перспектива до 2050 року |
Угорщина лідирує за обсягами завдяки поєднанню низьких транспортних витрат і зручної логістики, тоді як Польща стає ключовим «вікном» для американського скрапленого газу — саме туди прибувають танкери з Луїзіани та Техасу.
Вибір маршруту залежить не лише від ціни на європейському хабі (TTF, THE), а й від повної вартості: тариф на транспортування + вхід в українську ГТС. У 2025 році тарифи на вхід/вихід зросли, тому трейдери ретельно рахують економіку кожного напрямку. Угорський і польський маршрути найчастіше виявляються оптимальними. Словаччина використовується як запасний варіант, коли потужності інших точок вичерпані.
Американський LNG: як США стали головним «постачальником молекул» для України
Американський скраплений природний газ — це не просто альтернативне джерело. Це геополітичний інструмент, який одночасно підриває російські позиції на європейському ринку та дає Україні доступ до величезних обсягів за конкурентними цінами. США у 2025 році стали найбільшим експортером LNG у світі. Танкери з американського узбережжя йдуть через Атлантику до європейських терміналів — регазифікація відбувається в Польщі (Свіноуйсьце), Литві (Клайпеда) або Греції (Ревітуса та новий плавучий термінал біля Александруполіса).
У 2025-му Нафтогаз та партнери законтрактували близько 0,5–0,6 млрд кубометрів американського LNG. У 2026 році тільки через польський напрямок очікується до 1 млрд кубометрів. Додаткові обсяги йдуть через Литву та новий грецький маршрут. Кожна така партія — це сотні мільйонів кубометрів, які після регазифікації розподіляються по європейській мережі і доходять до українських сховищ. Процес займає 3–4 тижні від моменту завантаження танкера до закачування в українські ПСГ.
Угода з ORLEN та плани на 1 млрд кубометрів американського газу у 2026 році — це не просто комерція. Це закріплення України в трансатлантичній енергетичній системі, де Вашингтон і Брюссель спільно витісняють російський газ з регіону.
Вертикальний газовий коридор: нова вісь енергетичної карти
16 листопада 2025 року Нафтогаз і грецька державна компанія DEPA Commercial підписали лист про наміри щодо поставок американського газу через «Вертикальний коридор». Маршрут виглядає так: LNG з США прибуває до Греції, регазифікується, потрапляє в болгарську та румунську ГТС, далі — через Молдову в Україну. Це перший в історії прямий канал такого типу для України.
Коридор має не лише комерційне, а й стратегічне значення. Він зменшує залежність від північних маршрутів (Польща, Словаччина), створює альтернативу на випадок технічних проблем або політичного тиску. Оператори ГТС Греції, Болгарії, Румунії, Молдови та України розробили спеціальні продукти з конкурентними тарифами — зокрема знижки до 25 % на окремих ділянках. У перспективі коридор може працювати в обидві сторони: Україна здатна не лише імпортувати, а й виступати буферним сховищем для південно-східної Європи.
Підземні сховища: найбільший актив України в Європі
Україна володіє унікальним ресурсом — підземними сховищами загальною активною місткістю понад 30 млрд кубометрів. Це більше, ніж у будь-якій іншій європейській країні. Газ закачують улітку, коли ціни на європейських хабах нижчі, а відбирають узимку. У 2025–2026 роках схема працювала так: імпортований газ (в тому числі дорогий американський LNG) частково спрямовували одразу на потреби, а частково — в сховища для зимового відбору.
Станом на початок опалювального сезону 2025–2026 в сховищах накопичили 13,2 млрд кубометрів — рівень, який уряд вважав достатнім для проходження зими навіть за умов подальших атак. Сховища виконують і міжнародну функцію: європейські трейдери раніше активно використовували українські потужності для зберігання, хоча у 2025–2026 роках обсяги нерезидентів скоротилися через безпекові ризики.
Економіка та фінансування: хто і за що платить
Імпорт газу — дороге задоволення. У 2025 році витрати на закупівлю перевищили 3 млрд доларів. Нафтогаз залучає кредити від Європейського інвестиційного банку, ЕБРР, норвезького уряду, американського EXIM Bank (механізм до 300 млн доларів) та українських банків. Частина коштів іде на закупівлю самого газу, частина — на обладнання для відновлення пошкодженої інфраструктури.
Для населення ціна газу залишається регульованою в межах публічних спеціальних обов’язків (ПСО). Уряд продовжив пільгові тарифи для побутових споживачів до березня 2026 року. Для промисловості та генерації ціни формуються на біржі (УЕБ) або за контрактами з імпортерами. Різниця між ринковою вартістю імпортного газу та регульованою ціною для населення компенсується державою та Нафтогазом — це один із найбільших викликів для фінансової стійкості компанії.
Що це означає для звичайних українців
Коли взимку 2025–2026 років у квартирах і будинках було тепло, за цим стояли не лише комунальники, а й складна логістична мережа: танкери з американським LNG в Балтійському морі, регазифікація в польському Свіноуйсьце, трубопровід через Берегдароц на угорсько-українському кордоні та закачування в українські сховища ще влітку. Кожен кубометр пройшов десятки тисяч кілометрів і кілька кордонів.
Попри атаки на видобуток, Україна уникнула масових відключень тепла та гарячої води. Це результат поєднання власного видобутку, рекордного імпорту, наповнених сховищ та міжнародної підтримки. Водночас війна показала вразливість: будь-яке подальше пошкодження інфраструктури вимагає ще більших обсягів імпорту та додаткових кредитів. Енергетична стійкість сьогодні — це не тільки про газ у трубі, а й про здатність швидко перебудовувати маршрути, знаходити нових партнерів і зберігати тепло в оселях, коли Росія намагається залишити країну без ресурсів.
У червні 2026-го Нафтогаз підписав нові угоди з ORLEN щодо розширення співпраці в LNG та декарбонізації. Довгострокова бронь потужностей у Клайпеді до 2044 року — це сигнал, що Україна планує залишатися активним гравцем на європейському газовому ринку ще десятиліттями. Газова карта регіону продовжує переписуватися, і Україна вже не пасивний споживач, а частина нової архітектури, де американський газ, європейські трубопроводи та українські сховища працюють як єдина система.
