Богдан Олександрович Кротевич: шлях «Тавра» від кримських вулиць до штабу «Азову» і незалежного голосу

Богдан Олександрович Кротевич, відомий під позивним «Тавр», — підполковник Національної гвардії України у відставці, колишній начальник штабу 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Народжений 26 березня 1993 року в Ізмаїлі, він виріс у Сімферополі, обрав Україну в найважчі дні анексії Криму і став одним із символів опору під час оборони Маріуполя та «Азовсталі».

Його шлях — це більше ніж військова кар’єра. Це історія людини, яка з 2014 року пройшла всі етапи війни: від добровольця до керівника штабу, від полону в «Лефортово» до публічної критики системи управління Силами оборони. У 2025 році він залишив службу, але не залишив фронт — тепер його поле бою це відкритий діалог про проблеми армії, реформи та майбутнє країни.

Сьогодні, у 2026 році, Кротевич залишається одним із найпомітніших голосів військової спільноти. Його досвід, принциповість і готовність говорити незручну правду роблять його фігурою, яку неможливо оминути, коли йдеться про сучасну історію українського війська.

Ранні роки: від Ізмаїла до Сімферополя і вибір України

Богдан Кротевич народився 26 березня 1993 року в Ізмаїлі Одеської області. Невдовзі родина переїхала до Сімферополя — лікарі рекомендували клімат Криму через астму його матері. Саме там пройшло його дитинство і юність. Хлопець з дитинства захоплювався малюванням, навчався у Сімферопольській школі мистецтв, вивчав німецьку та англійську мови. Паралельно займався тхеквондо, боксом і змішаними єдиноборствами. Ці навички пізніше стали в пригоді не лише на спортивному майданчику, а й у бойових умовах.

Після школи він вступив до Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного на факультет судноводіння. Навчання йшло заочно, бо вже тоді життя вимагало рішень. У 2013–2014 роках, будучи студентом четвертого курсу, Кротевич став активним учасником Революції Гідності. Він долучився до «Правого сектору» і опинився в епіцентрі подій на Майдані. Коли Росія розпочала анексію Криму, для нього вибір був очевидним: залишитися в окупованому Сімферополі означало зрадити себе. Він обрав Україну.

Цей період сформував його як людину, яка не вміє стояти осторонь. У нашій практиці спостереження за подібними біографіями часто видно, як юнацький досвід спротиву стає фундаментом для подальшої військової дисципліни. Кротевич не просто поїхав з Криму — він свідомо відмовився від звичного середовища заради принципів. Цей внутрішній стрижень згодом проявлявся в найважчих ситуаціях на фронті. Сьогодні, у 2026 році, коли багато хто згадує 2014-й як точку неповернення, історія «Тавра» залишається одним із найяскравіших прикладів особистого вибору на користь держави.

Типова помилка багатьох, хто дивиться на такі біографії збоку, — вважати, що все сталося «само собою». Насправді за кожним кроком стояли конкретні рішення: залишити дім, вступити до добровольчого батальйону, прийняти ризик. Кротевич зробив їх послідовно і без ілюзій.

Шлях у «Азові»: від стрільця до начальника штабу

У 2014 році Богдан Кротевич добровольцем вступив до батальйону міліції «Азов» на посаду солдата-стрільця. Це був час, коли підрозділ тільки формувався, а досвід багатьох бійців обмежувався Майданом і короткими тренуваннями. Кротевич швидко просувався. Він пройшов шлях від командира піхотного відділення до командира взводу, потім став заступником начальника штабу — начальником оперативного відділу. Відповідав за планування операцій у зоні АТО, а пізніше ООС.

Бойовий досвід накопичувався в найгарячіших точках. Бої за Широкине, оборона Світлодарської дуги, Мар’їнки, Красногорівки. Він керував підрозділами контрдиверсійної та снайперської боротьби в Широкиному, Водяному, Золотому, Докучаєвську, Авдіївці, Новолуганському. За ці роки отримав медаль «Захиснику Маріуполя» від МВС (2015), нагрудні знаки «Козацький хрест» усіх трьох ступенів і медаль «За військову службу».

До 2021 року Кротевич уже був начальником штабу — першим заступником командира полку «Азов». Його сильна сторона — системне мислення. Він умів бачити не лише тактичний епізод, а всю картину операції. У нашій практиці такі офіцери рідко залишаються в тіні: їхня робота визначає, чи підрозділ діятиме узгоджено, чи розсиплеться під тиском. Кротевич саме таким і став.

Практичний нюанс, який часто недооцінюють: перехід від безпосереднього командування взводом до штабної роботи вимагає зовсім іншого типу мислення. Багато хто ламається на цьому етапі. «Тавр» пройшов його успішно, зберігши контакт із бійцями і розуміння реалій переднього краю. Це пізніше допомогло йому в найважчий період — обороні Маріуполя.

Оборона Маріуполя і «Азовсталі»: 86 днів у повному оточенні

У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Кротевич як начальник штабу полку «Азов» опинився в Маріуполі. Фактично він керував штабом оборони міста. 28 березня він публічно закликав створити гуманітарний коридор для цивільних. 1 квітня дав інтерв’ю з території «Азовсталі», де розповів про гуманітарну катастрофу. Оборона тривала 86 днів у повному оточенні.

Умови були пекельними. Постійні обстріли, нестача боєприпасів, медичних засобів, води. Підрозділи «Азову» тримали ключові позиції, координуючи дії з іншими захисниками міста. Кротевич у той період демонстрував холодну голову і здатність приймати рішення в умовах тотальної невизначеності. Коли Верховний головнокомандувач віддав наказ припинити опір, він разом із іншими захисниками «Азовсталі» виконав його.

Цей епізод став одним із найдраматичніших у сучасній українській історії. Багато хто пізніше порівнював його з оборонами минулих війн, але реальність 2022 року була унікальною через масштаби застосування артилерії, авіації і дронів. Кротевич і його побратими витримали тиск, який, за оцінками багатьох військових експертів, мав зламати будь-який підрозділ значно раніше.

Типова помилка сторонніх спостерігачів — зводити оборону «Азовсталі» лише до героїзму. Насправді це був складний процес управління в умовах повної ізоляції, коли кожне рішення могло коштувати десятків життів. Кротевич як начальник штабу ніс відповідальність за координацію, зв’язок, розподіл ресурсів. Саме тому його ім’я стало одним із символів того періоду.

Полон у «Лефортово» і повернення

Після виходу з «Азовсталі» Богдан Кротевич потрапив у російський полон. Його утримували в московській в’язниці «Лефортово» в одиночній камері з повною ізоляцією. Чотири місяці без зв’язку з зовнішнім світом, без інформації про побратимів, без будь-якої впевненості в майбутньому. 21 вересня 2022 року його обміняли.

Досвід полону змінив його. За моїм досвідом спілкування з людьми, які пройшли подібне, після такого рідко залишаються колишніми. Кротевич після повернення не пішов у тінь. Вже в січні 2023 року, після реорганізації полку в 12-у бригаду спеціального призначення «Азов», він виконував обов’язки командира, займався комплектацією та підготовкою. Один із засновників благодійного фонду AZOV.one. У 2023 році розіграв власний автомобіль і зібрав 6,5 млн грн на бронетранспортери для бригади.

Повернення на службу після полону — окремий виклик. Багато хто не витримує психологічного навантаження. Кротевич не лише повернувся, а й знову взяв на себе відповідальність за штаб. З літа 2023 він знову обійняв посаду першого заступника командира — начальника штабу. Брав участь у боях на напрямках Велика Новосілка, Мала Токмачка під час контрнаступу 2023 року, у Серебрянському лісництві, пізніше на Нью-Йоркському напрямку.

Практичний нюанс: після полону офіцер часто стикається з недовірою системи або, навпаки, з надмірною увагою. Кротевич вибрав третій шлях — працювати. Він не експлуатував статус «героя Азовсталі» для особистих дивідендів, а продовжував робити ту саму роботу, яку робив до полону.

Керівництво штабом, критика системи і звільнення

До лютого 2025 року Кротевич залишався начальником штабу 12-ї бригади «Азов». У квітні 2024 він отримав звання підполковника. Паралельно він дедалі частіше публічно говорив про проблеми в управлінні Силами оборони. У червні 2024 подав заяву до ДБР на командувача ОСУВ «Хортиця» генерала Юрія Содоля щодо неадекватного керівництва, яке, на його думку, призвело до великих втрат. Пізніше відкрито критикував головнокомандувача Олександра Сирського за ручний контроль, мікроменеджмент і відсутність стратегічного бачення.

26 лютого 2025 року Богдан Кротевич завершив службу в Силах оборони. Причини він пояснював прямо: накопичена втома від системи, яка, на його думку, більше шкодить, ніж допомагає. У інтерв’ю він говорив, що люди в армії «охр*нівші» від того, що відбувається, і що замовчування реального стану справ створює загрозу для всієї країни.

У липні 2026 він знову звернувся до командирів бригад із закликом бути відвертими з президентом щодо ситуації в ЗСУ. Ця позиція зробила його однією з найпомітніших фігур військової публічної дискусії. Він не просто критикує — він пропонує альтернативи: створення резервів, зміну підходів до управління, розвиток приватних військових компаній під державним контролем.

Сучасне життя: бізнес, активізм і голос 2026 року

Після звільнення Кротевич адаптується до цивільного життя. За його власними словами, у 31 рік він почав учитися платити за комунальні послуги. Паралельно розвиває кілька напрямків. Один із них — бренд одягу Apache з картатими сорочками, який він започаткував ще під час служби. Інший — консультаційна робота у сфері приватної розвідки та IT-продукт для автоматизованого управління військами. Також він залишається активним у публічному просторі: пише, виступає, коментує події на фронті.

У 2025 році Служба безпеки України попереджала його про можливу ліквідацію з боку російських спецслужб. Список, за словами Кротевича, передали західні партнери. Він отримав рекомендації щодо безпеки, але не змінив публічну позицію.

Сьогодні, у 2026 році, його голос звучить особливо гостро. Він закликає не замовчувати проблеми, бо саме замовчування, на його думку, створює найбільшу загрозу. За моїм досвідом, такі люди рідко стають зручними для системи. Вони не вписуються в комфортні наративи. Але саме вони часто стають каталізаторами змін.

Практичний аспект його нинішньої діяльності — спроба поєднати військовий досвід із цивільними інструментами впливу. Це не завжди легко. Військовий, який звик до чіткої ієрархії, у цивільному середовищі стикається з іншими правилами гри. Кротевич демонструє, що цей перехід можливий без втрати принципів.

Нагороди, визнання і місце в історії

Богдан Кротевич — кавалер ордена Богдана Хмельницького III ступеня (2022) і II ступеня (2025). Також має орден Данила Галицького, медалі «Захиснику Вітчизни», «За військову службу», «Захиснику Маріуполя» і «Козацький хрест» усіх ступенів. У 2024 році став переможцем премії «УП 100» у категорії «Захисники».

Його ім’я з’являється в календарях, інтерв’ю, аналітичних матеріалах. У липні 2024 він виступав у Лондоні в Міжнародному інституті стратегічних досліджень і зустрічався з американськими сенаторами у Вашингтоні. Ці контакти показують, що його досвід цікавий не лише всередині України.

У 2026 році, коли війна триває, а дискусії про реформи армії стають дедалі гострішими, постать Кротевича набуває нового значення. Він уже не діючий офіцер, але його слово продовжує впливати на суспільну думку. Це рідкісний випадок, коли людина після служби не зникає в тіні, а залишається активним учасником процесів.

Шлях «Тавра» показує, що війна формує не лише підрозділи, а й окремих людей, здатних після неї говорити те, що інші вважають за краще мовчати. Саме в цій здатності й полягає його головна цінність для суспільства сьогодні.