Анатолій Костецький (1948–2005) — український дитячий письменник, перекладач і кандидат філологічних наук, який поєднав глибоке розуміння мови з невимушеною радістю дитинства. Народжений у Києві в родині вчителів, він з чотирьох років читав, а з п’яти писав вірші, ставши одним із найяскравіших голосів української літератури для дітей другої половини XX століття. Його твори — це не просто історії, а цілий світ, де шкільні витівки переплітаються з фантазією, а мораль приходить через сміх і щирість, а не повчання.
За життя Костецький створив понад п’ятдесят поетичних і прозових книжок, працював редактором у видавництві «Веселка» та журналі «Барвінок», вів популярну радіопрограму «Пригоди славнозвісних книг» і активно наставляв молодих авторів. Лінгвістична освіта дозволила йому грати зі словами так, що тексти залишалися простими для дітей і водночас насиченими образами для дорослих. Багато його віршів досі входять до букварів і читанок, а повісті перевидаються новими поколіннями видавництв.
Його спадщина — це тепла, батьківська усмішка над дитячими радощами, тривогами та першими відкриттями. Книги Костецького продовжують жити в шкільних класах, домашніх бібліотеках і серцях читачів навіть у 2026 році, нагадуючи, що справжня дитяча література не старіє, бо торкається вічного — любові до слова, дружби та власної уяви.
Дитинство в учительській родині: перші кроки до слова
Народився Анатолій Георгійович Костецький 6 грудня 1948 року в повоєнному Києві в інтелігентній родині вчителів. Батько сорок років викладав фізику та математику, мати — російську мову й літературу. Родина пишалася київським корінням у четвертому поколінні, а дім був наповнений книгами, розмовами про літературу та повагою до знань. Бабуся розповідала казки, мати брала сина на заняття, і вже в чотири роки хлопець самостійно читав, а в п’ять — писав перші рядки.
У дитячому садку на запитання «Ким ти хочеш бути?» він упевнено відповідав: «Письменником!». Школа № 92 у Києві, з її традиціями, стала для нього і домом, і випробуванням — батько був класним керівником, тому «дитинство було важке: класний керівник — тато; нормальні діти після школи відпочивали від учителів, а в школі від батьків, а в мене вчителі і вдома, і в школі». Цей досвід не озлобив, а навпаки — сформував глибоку повагу до шкільництва та вчителів, яка пронизує всю його творчість.
З першого класу вів зошит віршів, у п’ятому отримав диплом за поезії про Тараса Шевченка. Паралельно захоплювався шахами, плаванням і спортом — згодом став майстром спорту з плавання. Уже тоді майбутній письменник мріяв не просто про «дорослу» літературу, а про тексти, які торкають живу душу дитини.
Два шляхи: техніка, лінгвістика і вибір філології
Після школи Анатолій вступив одразу до двох закладів — Київського політехнічного інституту та відділення структурної та прикладної лінгвістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Успішно навчався в обох, але остаточно обрав філологію. У 1971 році закінчив університет, вступив до аспірантури під керівництвом Олександра Білецького і досліджував поезію Анни Ахматової, Велимира Хлєбникова та Бориса Пастернака.
У 1975 році захистив кандидатську дисертацію «Содержательные функции поэтической графики». Ця наукова робота стала фундаментом його літературного стилю: розуміння, як візуальна форма вірша, розташування слів на сторінці та звукова тканина впливають на сприйняття, допомогло створювати тексти, де графіка та ритм працюють на дитину. Костецький викладав «Вступ до мовознавства» та «Загальне мовознавство» на філологічному та романо-германському факультетах до початку 1980-х, опублікував близько двадцяти наукових праць.
Наукова кар’єра розвивалася стрімко, але серце тягнуло до художнього слова. Лінгвістична точність зробила його прозу та поезію чистими, без зайвої води, а гумор — точним і несподіваним.
Зустріч зі Стельмахом і шлях у дитячу літературу
Долю вирішила зустріч 1967 року з Михайлом Стельмахом. Майстер помітив талановитого юнака, почав ділитися секретами творчості, опікувався долею. Саме Стельмах порадив писати для дітей — «через інфантильність», як жартував Костецький. У 1969 році вірші вперше надрукували в журналі «Україна». А 1972 року Стельмах без відома автора видав першу збірку «Джміль про сонечко гуде».
Коли Богдан Чалий запитав, чи не шкодує про вибір дитячого письменника, Костецький відповів: «Тільки дитячим! Нас, дитячих, читатиме мінімум два покоління. Адже батьки передають своїм дітям те, що їм сподобалося в дитинстві». Ці слова стали програмою всього життя. З середини 1970-х він повністю присвятив себе літературі для дітей, залишивши викладання.
Основні твори: світ пригод, фантазії та шкільної вольниці
Творчість Костецького — це ціле місто з вулицями, школами, дворами та таємними куточками, де живуть меткі, балакучі, винахідливі хлопчики й дівчатка. Він один із чільних співців шкільної вольниці: тепло, але часом дошкульно говорить з читачем, поєднуючи вагому сатиру з цілющою батьківською усмішкою.
Серед найяскравіших — поетичні збірки «А метеликам — весело», «Весняні дарунки», «Все про мене», «Лист до птахів», «Бюро знахідок». У віршах оживають комахи, птахи, рослини, а шкільні будні перетворюються на маленькі епопеї. «Бюро знахідок» — справжня перлина: там зберігають загублені совість, чемність, дружбу, сміх. Але втрачений час не повернути ніколи — проста, але глибока думка, подана через дотепну метафору.
Прозові твори не менш захопливі. «Суперклей Христофора Тюлькіна, або „Вас викрито — здавайтесь!“» — весела пригодницька історія про третьокласника-винахідника, суперагентів та викриття. «Хочу літати!» переносить читача в світ, де діти літають над містом, коти розмовляють, а дідусь краде сни. «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків» — за цю повість 1986 року автор отримав премію імені Миколи Трублаїні. Звичайне яйце з інкубатора перетворюється на дракона з планети Драконія. Коли батьки від’їжджають, починаються неймовірні пригоди: пожежа від драконячого подиху, розмовляючий ворон-шпигун, зустріч з дядьком Василем. Фантазія тут не відривається від реальності, а доповнює її, навчаючи сміливості, відповідальності та дружби.
Костецький ніколи не спрощував мову для дітей. Він поважав їхній інтелект і емоційний світ, тому його тексти однаково цікаві і третьокласнику, і дорослому, який читає разом з дитиною.
| Назва твору | Рік | Жанр | Ключові теми / відзнака |
|---|---|---|---|
| Джміль про сонечко гуде | 1972 | Поезія | Природа, радість життя, перша збірка |
| Бюро знахідок | — | Вірші, казка | Загублені цінності, час, мораль через гумор |
| Суперклей Христофора Тюлькіна… | 1984 | Пригодницька повість | Винахідливість, дружба, викриття |
| Мінімакс — кишеньковий дракон… | — | Фантастична повість | Самостійність, сміливість; премія ім. М. Трублаїні (1986) |
| Хочу літати! | 1981 | Фантастична повість | Мрії, свобода, розмовні тварини |
Джерела даних: chl.kiev.ua, dovidka.biz.ua.
Редактор, радіоведучій і наставник
З 1980-х Костецький працював завідувачем редакції літератури для середнього шкільного віку у видавництві «Веселка», редагував журнал «Барвінок», де творив мистецьку політику. Укладав тематичні збірки, допомагав початківцям, писав статті для «Піонерії» про те, як писати вірші, чому «дрібниць у творчості нема».
Особливе місце займає радіоцикл «Пригоди славнозвісних книг», який він вів разом із Тамарою Стратієнко. Кожна передача починалася привітанням: «Вітаю вас, мої славні і хороші книголюбчики та казкознавчики…». У 2005 році вийшла однойменна книга — підсумок багаторічної роботи про творців і долі відомих творів світової літератури.
Нагороди, стиль і чому його люблять досі
1986 року за повість «Мінімакс — кишеньковий дракон» Костецький отримав премію імені Миколи Трублаїні. 1994 року його відзначили однією з найвищих нагород України — премією імені Лесі Українки за збірки повістей і віршів. Твори перекладено російською, польською, німецькою, угорською та іншими мовами.
Стиль Костецького впізнаваний одразу: поєднання реальності та легкої фантазії, жвавий діалог, точні деталі шкільного побуту, відсутність нудного моралізаторства. Він умів бути «ровесником читача або не набагато старшим». Лінгвістична підготовка проявилася в любовному ставленні до слова — кожен епітет, кожна звукова гра працюють на емоцію та пам’ять.
Його тексти вчать без тиску: через смішну ситуацію з суперклеєм — про відповідальність за вчинки; через дракона в кишені — про те, що навіть найфантастичніша істота потребує турботи та чесності.
Спадщина, яка продовжує жити
10 березня 2005 року в Києві Анатолій Костецький пішов з життя внаслідок трагічного випадку. Йому було 56 років. Похований на Байковому кладовищі. Але його слово не зникло. Книги перевидаються видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та іншими, вірші звучать на уроках, а «Бюро знахідок» і «Мінімакс» залишаються улюбленими серед дітей і батьків.
У 2020-х роках, коли українська дитяча література активно розвивається, Костецький слугує орієнтиром: як писати цікаво, чесно і з повагою до маленького читача. Його твори допомагають батькам і вчителям знаходити спільну мову з дітьми, а дітям — вірити, що їхні мрії, витівки та таємниці важливі.
Сьогодні, коли дитина відкриває сторінку з віршем про джмеля, який «ласує медом лісовим, на сонці гріє крильця», або про кишенькового дракона, вона зустрічається не просто з текстом, а з живим, добрим і мудрим другом — Анатолієм Костецьким. І ця зустріч, як і раніше, здатна змінити день на краще.
