У певних регіонах Азії котяче м’ясо досі з’являється на столах, хоча ця практика стрімко скорочується під впливом нових законів, зростання культури домашніх тварин і активної позиції захисників тварин. Найбільш помітний осередок — північ В’єтнаму, де страви з котів пропонують під назвою «tiểu hổ», тобто «маленький тигр». У Китаї традиційні страви південних провінцій майже зникли з відкритої торгівлі після 2020 року. В Індонезії котятину іноді можна зустріти на спеціалізованих ринках провінції Північний Сулавесі. В інших частинах світу — від окремих племен Індії до ритуальних страв у Камеруні — вживання котячого м’яса лишається поодиноким і часто пов’язаним із місцевими повір’ями або кризовими ситуаціями.
Глобальна картина виглядає так: у більшості країн Європи, Північної Америки, Австралії та багатьох азійських держав коти сприймаються виключно як компаньйони, а їхнє вживання в їжу або заборонене законодавством, або засуджене суспільством. За останні роки практика зазнала відчутного удару: у 2024 році Ханой заборонив торгівлю котячим і собачим м’ясом, а у 2026 році уряд В’єтнаму разом із міжнародними партнерами продовжує роботу над поетапним припиненням цієї торгівлі до 2030 року. У Китаї комерційний продаж котячого м’яса опинився поза законом уже шість років тому. Ці зміни відображають ширшу тенденцію — переосмислення ставлення до тварин, які все частіше стають членами родин.
Попри скорочення масштабів, питання лишається багатошаровим. Для частини населення в бідніших регіонах котятина колись слугувала доступним джерелом білка або мала ритуальне значення. Сьогодні ж основні проблеми — це жорстокість методів вилову й забою, крадіжки домашніх тварин, ризики поширення сказу та інших зоонозів, а також етичний конфлікт із сучасним розумінням добробуту тварин. Опитування показують: у В’єтнамі понад 70 % населення підтримує заборону такої торгівлі. Молодше покоління, урбанізація та доступ до інформації з усього світу поступово змінюють картину навіть там, де традиція трималася десятиліттями.
В’єтнам — найбільш стійкий осередок практики
У В’єтнамі котяче м’ясо традиційно асоціюють із північними регіонами, особливо Ханою та провінцією Тхайбінь. Страви часто приховують за евфемізмом «маленький тигр» — нібито через асоціацію з силою та спритністю справжнього тигра. Деякі місцеві жителі вірили, що жовчний міхур кота має афродизіакальні властивості або зміцнює здоров’я. Це не масова страва на кшталт фо чи баньмі, а радше нішевий продукт, який раніше можна було знайти в окремих закладах або на ринках.
За даними опитувань 2023 року, близько 21 % в’єтнамців хоч раз у житті куштували котятину. Водночас 71 % населення виступає за повну заборону торгівлі та споживання. Більшість людей вважає котів і собак компаньйонами, а не їжею. Проблема посилюється тим, що значна частина тварин — це вкрадені домашні улюбленці. Їх перевозять на великі відстані в переповнених клітках без води й корму, часто з жорстоким поводженням. Такі умови сприяють поширенню хвороб, зокрема сказу.
У червні 2024 року влада Ханою офіційно заборонила торгівлю, транспортування та продаж котів і собак на м’ясо. Причиною стали спалахи сказу — 102 смертельні випадки серед людей у 2023 році. Місто запустило пілотні проєкти: освітні кампанії про ризики для здоров’я, допомогу торговцям у переході на інші професії та посилений контроль. У січні 2026 року на високому рівні за участі міністерств та міжнародних організацій обговорювали дорожню карту поетапного припинення практики до 2030 року. Торгівля вже демонструє спад у столиці, хоча в деяких сільських районах процес іде повільніше через економічні чинники та слабке виконання законів.
Китай: традиція, яка майже зникла з радарів
У Китаї котяче м’ясо ніколи не було загальнонаціональною стравою. Воно зберігалося переважно в південних провінціях Гуандун і Гуансі, де старше покоління іноді готувало «дракон, тигр, фенікс» — суп зі змії, кота та курки. Вважалося, що така страва зігріває організм узимку. Тварин постачали з північних і центральних провінцій колектори, часто через неформальні канали.
Ситуація кардинально змінилася у 2020 році. Уряд виключив собак зі списку сільськогосподарських тварин, а коти ніколи до нього не входили. Комерційний продаж котячого й собачого м’яса опинився під забороною. Міста Шеньчжень і Чжухай ще раніше ввели місцеві заборони. Зростання культури домашніх тварин, протести активістів із 2006 року та опитування, де 70–80 % респондентів вважали неприйнятним жорстоке поводження з котами й собаками, прискорили ці зміни. Сьогодні відкрита торгівля практично відсутня, хоча окремі випадки можуть траплятися в тіньовому сегменті або в дуже обмежених сільських контекстах.
Інші регіони: від ритуалів до поодиноких випадків
В Індонезії котяче м’ясо іноді продають на «екстремальних ринках» у провінції Північний Сулавесі, зокрема в Томохоні. Це частина ширшої культури вживання незвичних видів м’яса, яка не є масовою.
У Південній Кореї котів раніше використовували для приготування тоніків і супів проти артритів та невралгії. За старими оцінками, щороку могли використовувати до ста тисяч тварин, але практика завжди була менш поширеною, ніж собаче м’ясо, і стрімко скорочується після заборони виробництва собачого м’яса у 2024 році.
В Індії котятину традиційно вживають окремі корінні громади на півдні — зокрема ірула та нарікуравар. Це не загальнонаціональна практика, а локальна традиція.
В Африці в деяких культурах Камеруну існує ритуальна страва з котів, яку пов’язують із принесенням удачі. На Мадагаскарі здичавілих котів іноді ловлять і вживають у їжу, хоча для частини населення це табу.
У Латинській Америці окремі афро-перуанські громади в минулому готували котів у фрикасе або на фестивалях, але низку таких заходів заборонили через жорстокість і ризики для здоров’я.
В Європі регулярне вживання котячого м’яса — явище історичне. Під час воєн, голоду та суворих зим у Італії, Франції та німецькомовних країнах котів називали «кроликами з даху». Сьогодні в більшості європейських держав практика заборонена або жорстко обмежена. У Швейцарії продаж котячого м’яса незаконний, а особисте споживання власної тварини формально не заборонене, проте реальна поширеність близька до нуля й викликає суспільне засудження. Старі дані 2014 року про «3 % населення» виявилися сильно перебільшеними — експерти оцінюють кількість таких випадків у десятки або сотні людей на всю країну, переважно в сільській місцевості.
Легальність, етика та ризики для здоров’я
Законодавство різниться кардинально. У країнах Європейського Союзу (Австрія, Німеччина, Бельгія та інші) забій котів і собак на м’ясо заборонений. У США з 2018 року діє федеральна заборона на комерційну торгівлю. Тайвань повністю заборонив споживання та продаж у 2017 році. У В’єтнамі споживання котів формально обмежене з 1998 року, а торгівлю активно звужують у 2024–2026 роках. У Китаї комерційний обіг зупинено з 2020-го.
Там, де практика зберігається, найчастіше виникають проблеми з добробутом тварин. Тварин часто викрадають із дворів, тримають у тісних умовах під час транспортування, а забій нерідко відбувається без оглушення. Це не лише етична проблема, а й джерело ризиків для людей: сказ, лептоспіроз, паразити. Ханойська заборона 2024 року прямо пов’язана з епідеміологічною ситуацією.
Суспільна думка у країнах, де традиція ще жива, швидко змінюється. Зростання кількості домашніх тварин, поширення інформації через інтернет і діяльність місцевих активістів роблять котів усе менш прийнятними як джерело їжі. Багато молодих в’єтнамців і китайців вважають таку практику застарілою й несумісною з сучасними цінностями.
Культурні корені та причини збереження
Історично котяче м’ясо з’являлося там, де був голод, війна або відсутність інших джерел білка. У деяких азійських культурах котів наділяли особливою «енергією» — теплим, «янським» началом, яке нібито зігріває та зміцнює. Жовчний міхур вважали лікувальним засобом. У ритуальних контекстах (Камерун) страва виконувала символічну функцію.
Сьогодні економічний чинник лишається для частини дрібних торговців, хоча загальна частка такої торгівлі в економіці незначна. Складніша проблема — слабке виконання законів у віддалених районах, корупція та відсутність альтернативних джерел доходу для людей, які десятиліттями займалися цим бізнесом. Саме тому сучасні підходи у В’єтнамі поєднують заборону з програмами перекваліфікації та підтримкою громад.
Тенденції 2020-х і що відбувається далі
2020–2026 роки стали періодом прискорених змін. Китайська політика 2020 року, заборона в Ханої 2024-го, пілотні проєкти з переходу на інші професії, національні обговорення у В’єтнамі 2026 року та міжнародна підтримка організацій на кшталт Four Paws демонструють системний підхід. У Південній Кореї заборона собачого м’яса 2024 року створила прецедент для подібних кроків щодо котів.
Виклики нікуди не зникли: економічна залежність окремих родин, культурна інерція та складнощі з контролем на місцях. Проте напрямок очевидний — практика скорочується. Зростає кількість людей, які сприймають котів як розумних, чутливих істот, а не як ресурс. Інформаційна відкритість, активізм і законодавчі зміни працюють у одному напрямку.
Коти, які блукають містами як вільні мисливці або живуть у домівках як члени родини, дедалі рідше опиняються в ланцюгах старої торгівлі. Світ рухається до того, де такі практики залишаться лише в історичних довідниках і спогадах старшого покоління в окремих регіонах.
