Аеродром Саки біля селища Новофедорівка в Євпаторійському районі Криму протягом майже століття служив важливою ланкою військової авіації на півострові. Спочатку тут базувалися далекі розвідники та бомбардувальники, потім з’явився унікальний у світі наземний тренажер палубної авіації Нитка, а після 2014 року база перетворилася на опорний пункт російської штурмової авіації Чорноморського флоту. Серія українських ударів з 2022 по 2026 рік суттєво підірвала її потенціал, хоча окупанти продовжують використовувати об’єкт для операцій у Чорному морі.
Комплекс Нитка, введений в експлуатацію 1982 року, став справжнім інженерним досягненням радянської доби. Він дозволив готувати пілотів до зльоту та посадки на авіаносець без постійного використання корабля. Саме тут відпрацьовували техніку майбутні екіпажі Су-27К та МіГ-29К, які згодом сідали на борт «Адмірала Кузнєцова». Ця споруда вагою понад дванадцять тисяч тонн металоконструкцій досі залишається найбільшою наземною імітацією палуби у світі.
З 2022 року аеродром Саки неодноразово ставав ціллю для українських сил. Потужні вибухи серпня 2022 року знищили та пошкодили щонайменше вісім бойових літаків, а наступні атаки дронів і ракет у 2025–2026 роках продовжили послаблювати російську морську авіацію в Криму. База, яку окупанти намагалися захистити бетонними укриттями, втратила частину боєздатності, але повністю не припинила свою діяльність.
Розташування та технічні особливості аеродрому Саки
Аеродром розташований у західній частині Криму, за кілька кілометрів від Чорного моря та неподалік від міста Саки. Основна злітно-посадкова смуга має довжину 3175 метрів і бетонне покриття, що дозволяє приймати важкі бойові літаки. Є також резервна ґрунтова смуга. Висота над рівнем моря становить лише 19 метрів, а координати фіксують об’єкт у безпосередній близькості до степових ландшафтів і солоних озер.
Частина бази відведена під полігон Нитка. Тут збудували коротку злітно-посадкову смугу завдовжки близько 290 метрів, спрямовану в бік моря. На ній встановили стартовий трамплін Т-2 з кутом відриву 14 градусів та систему аерофінішерів — тросів, які чіпляють гак на хвості літака і швидко зупиняють машину на обмеженому просторі. Комплекс оснастили паровими котлами, оптичною системою посадки «Луна» та потужними дизель-генераторами. Усе це дозволяло імітувати умови справжнього авіаносця з максимальною точністю.
Місцевий рельєф — рівний степ з виходом до узбережжя — ідеально підходив для таких експериментів. Пілоти могли відпрацьовувати короткий розгін, різкий відрив і точну посадку, не ризикуючи дорогим кораблем та екіпажем у відкритому морі.
Від 1930-х років до Другої світової війни
Аеродром почали облаштовувати ще на початку 1930-х для потреб Качинського військового авіаційного училища з Севастополя. Перед війною тут базувалися далекі бомбардувальники ДБ-3Ф 21-го полку. З 26 червня 1941 року ці машини вилітали на удари по нафтопромислах Плоєшті в Румунії та порту Констанца. Це були одні з перших радянських стратегічних операцій на Чорноморському напрямку.
У жовтні 1941 року аеродром захопили німецькі війська. Окупанти швидко збудували кілометрову бетонну смугу з шестигранних плит і розмістили тут чотири авіакрила Люфтваффе з бомбардувальниками He-111 та пікірувальниками Ju-87. Звідси німецька авіація тероризувала узбережжя та підтримувала сухопутні частини.
Після звільнення Криму 1944 року аеродром відновили. У лютому 1945 року саме сюди прибули делегації союзників на Ялтинську конференцію — президент США Франклін Рузвельт та прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль. Літак американського лідера приземлився на цій смузі перед ключовими переговорами про післявоєнний устрій Європи.
Післявоєнний розвиток та поява комплексу Нитка
У повоєнні роки на базі дислокувалася мінно-торпедна авіація, а з 1960 року — 30-й окремий дальній розвідувальний авіаполк на літаках Іл-28Р, Ту-16Р та Ту-22Р. Аеродром став закритим військовим гарнізоном «Саки-4».
Наприкінці 1970-х Радянський Союз активно розвивав програму важких авіаносців. Для підготовки пілотів без ризику для кораблів вирішили збудувати наземний аналог палуби. Роботи на полігоні Нитка стартували 1977 року за проєктом Невського проєктно-конструкторського бюро. Основні конструкції виготовили на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві. У 1982 році комплекс ввели в експлуатацію.
Нитка містила блок стартових пристроїв, трамплін, аерофінішери та систему управління польотами. Тут вперше у світі відпрацювали зліт звичайних реактивних літаків з трампліна — спочатку на МіГ-29 та Су-27. Пізніше тренувалися екіпажі Су-27К та МіГ-29К. Перші самостійні посадки на справжній авіаносець «Тбілісі» (майбутній «Адмірал Кузнєцов») виконали пілоти, які пройшли підготовку саме на цьому кримському полігоні.
Комплекс став незамінним для Північного флоту Росії. Навіть після розпаду СРСР за українсько-російською угодою 1997 року російські льотчики щороку прилітали сюди на літні тренування. Підготовка тривала до 2013 року, поки Росія не почала будувати альтернативний центр у Єйську.
Аеродром у складі ВМС України (1991–2014)
Після проголошення незалежності аеродром перейшов під юрисдикцію України. З 2004 року тут базувалася 10-та морська авіаційна бригада ВМС України. На озброєнні стояли транспортні Ан-26, протичовнові амфібії Бе-12, вертольоти Мі-14 та Ка-27. Бригада виконувала патрулювання Чорного моря, пошуково-рятувальні завдання та прикриття морських кордонів.
У березні 2014 року, під час окупації Криму, українські військові змогли вивести з бази всю справну техніку без втрат. Це був один з небагатьох успішних епізодів евакуації майна з півострова на той час.
Окупація 2014 року та російська присутність
З червня 2014 року аеродром повністю контролювала Росія. Тут розгорнули 43-й окремий штурмовий авіаційний полк ВПС РФ. Основу озброєння склали фронтові бомбардувальники Су-24 та багатоцільові винищувачі Су-30СМ. Су-24 здатні нести важкі протикорабельні ракети Х-22 та Х-32, а також керовані бомби. Су-30СМ забезпечували прикриття та завдавали ударів по наземних цілях.
З початку повномасштабного вторгнення 2022 року літаки з Саки регулярно вилітали на удари по південних регіонах України — Херсонщині, Запоріжжю, Одещині. База стала важливою ланкою в системі вогневої підтримки російських військ на півдні.
Вибухи 9 серпня 2022 року — переломний момент
9 серпня 2022 року на аеродромі пролунала серія потужних вибухів — від чотирьох до п’ятнадцяти за різними свідченнями. Вогонь охопив стоянки літаків та склади боєприпасів. Російська сторона спочатку заявила про порушення правил пожежної безпеки та детонацію авіаційних засобів ураження. Українська сторона спочатку не коментувала, а згодом Валерій Залужний прямо підтвердив, що це був ракетний удар українських сил.
Супутникові знімки компанії Planet Labs зафіксували кілька великих кратерів та знищені літаки. За оцінками проєкту Oryx, внаслідок події знищено п’ять бомбардувальників Су-24 та три винищувачі Су-30СМ, ще кілька машин пошкоджено. Це стало однією з найбільших одноразових втрат російської авіації з початку війни.
Вибухи були чутні за 200 кілометрів. У Новофедорівці пошкодило цивільні будівлі, місцеві жителі та туристи опинилися в небезпеці. Багато відпочивальників терміново покинули Крим через Керченський міст. Російська морська авіація в Чорному морі зазнала серйозного удару по боєздатності.
Серія українських ударів 2023–2026 років
Після 2022 року аеродром Саки залишався під постійним тиском. У вересні 2023 року комбінований удар дронів та ракет пошкодив Су-24 та зенітний комплекс «Панцир». У січні 2024 року уражено командний пункт та склади. У липні 2024 року американські ракети ATACMS знищили боєкомплект.
Найбільш помітною стала операція СБУ в ніч на 4 серпня 2025 року. Дрони вразили щонайменше п’ять російських літаків: повністю знищено один Су-30СМ, пошкоджено ще один та три Су-24. Також уражено склад авіаційного озброєння. Подальші атаки тривали у жовтні та листопаді 2025 року, а також навесні 2026-го. Окупанти почали активно зводити бетонні укриття для техніки, проте це не зупинило нових влучань.
| Дата | Тип атаки | Основні наслідки (за відкритими даними) |
| 9 серпня 2022 | Ракетний удар | Знищено 5 Су-24 та 3 Су-30СМ, пошкоджено склади та інфраструктуру |
| 21 вересня 2023 | Дрони та ракети | Уражено Су-24 та «Панцир-С1» |
| 4 серпня 2025 | Дрони СБУ | Знищено 1 Су-30СМ, пошкоджено 4 літаки, уражено склад озброєння |
| 2024–2026 (серія) | Ракети ATACMS, дрони | Поразка складів, РЛС, командних пунктів; будівництво укриттів окупантами |
Аеродром Саки та курортне місто Саки: військове поруч з мирним
Місто Саки — один з найстаріших бальнеогрязевих курортів Криму. Ще 1827 року тут заснували першу грязелікарню в Російській імперії. Унікальне солоне озеро з лікувальними грязями та ропою приваблює людей з проблемами опорно-рухового апарату та шкіри. Степовий ландшафт, морське повітря та цілющі ресурси створювали особливу атмосферу спокою та відновлення.
Військовий аеродром розташований буквально по сусідству. Реактивні двигуни, що ревли над степом, контрастували з тихими санаторними алеями. Після вибухів 2022 року багато відпочивальників у паніці покидали регіон. Дим від палаючого палива та боєприпасів накрив прилеглі території. Місцеві жителі отримали додаткові ризики, а туристичний сезон зазнав серйозного удару.
Поточний стан та значення для Чорноморського театру
Станом на 2026 рік аеродром Саки залишається діючим, але його можливості значно обмежені. Росія продовжує використовувати базу для авіаційної підтримки операцій у Чорному морі, проте втрати техніки та постійна загроза нових ударів змушують окупантів розосереджувати літаки та посилювати захист. Частина функцій, ймовірно, перерозподілена на інші кримські аеродроми — Качу, Бельбек, Джанкой.
Нитка як унікальний тренажер втратила своє колишнє значення після будівництва російського аналога в Єйську. Проте сама база досі становить інтерес як об’єкт, що дозволяє наносити удари крилатими ракетами по українських портах та узбережжю.
Українські сили продовжують демонструвати здатність вражати цілі навіть у глибокому тилу окупованої території. Кожна успішна атака на аеродром Саки не лише зменшує кількість російських літаків, а й підриває впевненість окупантів у захищеності своїх тилових об’єктів. Інженерний шедевр радянської доби та сучасна війна технологій переплітаються тут у єдиному просторі, де історія та сьогодення визначають майбутнє півострова.
