Віта Заверуха, повне ім’я Вікторія Ігорівна Заверуха, народилася 9 червня 1996 року у Вінниці. Вона стала однією з наймолодших учасниць добровольчого руху 2014 року, служила в батальйоні «Айдар», а з 2022-го — у складі батальйону «Братство». Її шлях охоплює Євромайдан, бої на Донбасі, кримінальну справу 2015 року, 20 місяців у СІЗО та повернення на фронт під час повномасштабного вторгнення.
Сьогодні, у 2026 році, Віта продовжує військову службу, бере участь у штурмових діях і залишається символом для частини добровольців. Її біографія поєднує радикальний активізм юності, суперечливі епізоди та стійкість у війні.
Ця історія — не лише про одну людину. Вона відображає шлях тисяч українців, які в 17–18 років обирали зброю замість звичайного життя.
Дитинство у Вінницькій області та формування характеру
Вікторія Заверуха виросла в селі Медвеже Вушко Вінницької області. Батько, Ігор Ярославович, родом зі Львова, мати Ольга Михайлівна — місцева. Перші сім класів дівчина закінчила в сільській школі. Стосунки з однокласниками складалися складно, тому вона перевелася до школи у Вінниці. Після дев’ятого класу вступила до ДПТНЗ «Вінницьке вище професійне училище сфери послуг» і в 2014 році отримала спеціальність оператора комп’ютерного набору.
Уже в підлітковому віці Віта проявляла незалежність і прямолінійність. За словами близьких, вона не терпіла несправедливості й швидко реагувала на будь-які конфлікти. Друзі з училища згадують її як енергійну дівчину, яка завжди займала активну позицію. Вага близько 48 кілограмів у 17–18 років не заважала їй пізніше опановувати зброю. У нашій практиці спостереження за подібними історіями часто показує, що саме ранні конфлікти в школі формують у людини потребу доводити свою силу в дорослому житті.
Сімейне середовище було скромним. Батьки не були політично активними, але підтримували доньку. Коли у 2014 році Віта вирішила їхати на фронт, мати дізналася про це вже після факту. Дівчина просто поставила рідних перед вибором: або прийняти її рішення, або втратити контакт. Цей момент став першим серйозним розривом між звичайним життям і тим, що чекало попереду.
Типові помилки в подібних історіях — ідеалізація «юної героїні» без урахування психологічного тиску. У 2026 році, коли багато хто аналізує добровольчий рух 2014-го, стає очевидним: 17-річні часто діяли з емоційного пориву, а не з повного розуміння наслідків. Віта не була винятком.
Народження: 9 червня 1996
Вік вступу до «Айдару»: 17 років
Тривалість утримання в СІЗО: 20 місяців
Сума застави 2017 року: 1,6 млн грн
Євромайдан і перші кроки у війні
Коли в листопаді 2013 року почався Євромайдан, Віта одразу долучилася до протестів у Вінниці. Вона брала участь у штурмі обласної державної адміністрації та акціях «народної люстрації». Після подій 2 травня 2014 року в Одесі дівчина отримала сотні погроз у «ВКонтакті» — до 600 повідомлень на добу. 5 травня на неї напали четверо молодиків зі словами «За Росію відповіси». Матері довелося тимчасово залишити будинок.
У травні 2014-го, маючи лише 17 років, Віта добровільно вступила до батальйону «Айдар». Від комбата її спочатку ховали через вік. Вона брала участь у боях за Щастя та Широкине. Отримала контузію, втратила барабанну перетинку. Під Георгіївкою танк влучив у БТР, у якому вона перебувала. Після лікування повернулася на позиції.
З січня 2015 року воювала у складі оперативно-тактичної групи при полку «Азов». Також коротко була пов’язана з «Торнадо» та «Братством». За моїм досвідом аналізу добровольчих біографій, саме цей період — перехід від емоційного протесту до реальної війни — стає для багатьох точкою неповернення. Віта швидко навчилася стріляти з різних видів зброї, включаючи гранатомет.
Практичний нюанс: у 2014–2015 роках добровольчі батальйони часто брали неповнолітніх або ледь повнолітніх без належної підготовки. Це створювало ризики як для самих бійців, так і для підрозділів. Віта стала одним із наймолодших бійців «Айдару», і це пізніше використовували і прихильники, і критики.
Скандал із журналом Elle та формування публічного образу
14 листопада 2014 року французький журнал Elle опублікував репортаж про жінок у війні на Донбасі. Віту назвали «українською Жанною д’Арк». У матеріалі вона фігурувала під ім’ям «Свєта» як секретарка і волонтерка. Однак у соціальних мережах дівчини вже існували фото з нацистським вітанням, прапором зі свастикою, гранатометом із написом «смерть православним» і антисемітськими гаслами на кшталт «Україна без євреїв».
Редакція Elle пізніше вибачилася після кампанії, яку ініціювала піаністка Валентина Лисиця. Західні ЗМІ почали називати Віту неонацисткою. Родичі та частина українських активістів заперечували таку характеристику, називаючи фото провокацією або відповіддю на тролінг. Відео зі стрільби з гранатомета в Широкиному також активно використовувала російська пропаганда.
У 2026 році цей епізод залишається одним із найсуперечливіших. З одного боку — реальні фото і публікації. З іншого — контекст 2014 року, коли багато хто в радикальному середовищі використовував символіку для епатажу. Типова помилка аналітиків — зводити всю біографію лише до цих зображень, ігноруючи подальшу службу.
Емоційний акцент: для частини суспільства Віта стала «бандерівкою» і «месницею», для іншої — «терористкою». Ця роздвоєність супроводжувала її весь наступний шлях.
Міф: Віта особисто підпалювала Будинок профспілок в Одесі.
Реальність: Вона заперечувала участь у підпалі, але підтверджувала присутність у місті.
Міф: Вона була офіційним членом «Правого сектору».
Реальність: Активно співпрацювала з радикальними колами, але формального членства не підтверджено.
Арешт 2015 року, СІЗО та судовий процес
У ніч з 3 на 4 травня 2015 року в Деснянському районі Києва стався напад на АЗС. Загинули двоє поліцейських — колишніх беркутівців, поранено трьох. Один із нападників загинув. Серед підозрюваних опинилася 18-річна Віта Заверуха разом із Андрієм Романюком, Євгеном Кошелюком та іншими. Слідство стверджувало, що група планувала теракти на травневі свята і вже обстрілювала пост ДАІ в Биківні.
Віту затримали 6 травня у Вінниці. Вона провела в СІЗО 20 місяців. Оголошувала голодування, заявляла про тортури і фальсифікацію доказів. У суді намагалася порізати вени. Захист на різних етапах представляли Тетяна Монтян і Віктор Смалій. 25 січня 2017 року її звільнили під заставу 1,6 млн грн, яку вніс Олексій Тамразов. Справа так і не завершилася обвинувальним вироком у відкритому доступі.
Родичі наполягали, що в момент стрілянини Віта вже була у Вінниці. Є відео з зоопарку 30 квітня, де вона з чоловіком. Практичний підводний камінь: у 2015 році багато справ щодо добровольців розглядалися в атмосфері високої політичної напруги, що ускладнювало об’єктивність.
У 2026 році цей епізод досі викликає дискусії. Для одних — доказ кримінальної діяльності, для інших — помста за Майдан і фабрикація.
Активізм після звільнення та суперечливі епізоди
Після виходу з СІЗО Віта продовжила публічну діяльність. У липні 2017 року була причетна до інциденту з трансгендерними активістами в Києві. У 2019 році Bellingcat згадав її в контексті анти-ЛГБТ руху. У 2020 році звіт Держдепартаменту США назвав її серед підозрюваних у нападі на учасників мітингу за права жінок 8 березня. У 2021 році вона брала участь у протистоянні з екоактивістами біля озера Вирлиця.
Особисте життя змінювалося. Перший шлюб з Олесем (Ігорем) Черняком, пізніше — з Євгеном Строканем, головою групи «Невідомий патріот». Згодом одружилася з Олексієм Середюком, відомим як «Боргезе», командиром батальйону «Братство».
За моїм досвідом, після таких гучних справ багато хто або йде в тінь, або навпаки — загострює позицію. Віта обрала другий шлях. Це створювало постійну напругу з правоохоронцями і частиною суспільства.
Для тих, хто шукає приклади жіночої участі в добровольчому русі 2014–2022.
Не для тих, хто очікує однозначної героїзації без суперечливих епізодів.
Повернення на фронт у 2022 році та служба в «Братстві»
Після 24 лютого 2022 року Віта знову взяла зброю. Вона долучилася до територіальної оборони Києва у складі батальйону «Братство» під командуванням чоловіка. Брала участь у боях за столицю, на Дніпрі, у Запорізькому контрнаступі 2023 року, у боях за Вовчанськ і Кругляківку. Є свідчення, що в штурмі Кругляківки вона перебувала на другому місяці вагітності.
Відео з фронту, де вона в арафатці, з автоматом, без каски і бронежилета, розлетілися мережею. В одному з інтерв’ю вона казала: «Бронь мені не потрібна, бо я ношу хрестик і ходжу до церкви». Для багатьох бійців її присутність стала символом незламності.
У 2026 році вона продовжує службу. Участь у боях на кордоні Донецької та Дніпропетровської областей, операції на правому березі Дніпра. За відкритими джерелами, поєднує військову діяльність із громадською. Історія Віти показує, як людина, яку в 2015-му називали «терористкою», через сім років знову опинилася на передовій вже в іншому статусі.
Практичний нюанс 2026 року: багато добровольців 2014-го після повномасштабного вторгнення повернулися в стрій із новим досвідом і іншим рівнем підготовки. Віта — один із таких прикладів. Водночас її минуле продовжує впливати на сприйняття.
2013–2014 — Євромайдан у Вінниці
Травень 2014 — вступ до «Айдару»
Листопад 2014 — публікація в Elle
Травень 2015 — арешт
Січень 2017 — звільнення під заставу
2022–2026 — служба в «Братстві»
Особистий інсайт і місце в сучасній Україні
У нашій практиці аналізу біографій учасників війни 2014–2026 років історія Віти Заверухи виділяється саме контрастами. Від 17-річної дівчини з училища сфери послуг до бійчині, яка пройшла СІЗО і повернулася на фронт. Від фото з радикальною символікою до реальних боїв пліч-о-пліч із чоловіком-командиром.
Вона ніколи не була «зручною» фігурою. Ні для влади, ні для частини активістів, ні для західних спостерігачів. Саме тому її ім’я досі викликає сильні емоції. У 2026 році, коли війна триває вже четвертий рік повномасштабної фази, такі історії нагадують: добровольчий рух складався з дуже різних людей. Хтось ішов з ідеалізмом, хтось — з гнівом, хтось — з потребою довести собі і світові власну силу.
Цікавий факт: прізвисько «Вітамінка» закріпилося ще в 2014–2015 роках і досі використовується в публікаціях. Воно контрастує з жорстким образом, який вона свідомо чи несвідомо створювала.
Сьогодні Віта Заверуха залишається учасницею оборони. Її шлях — приклад того, як особиста історія вплітається в велику війну і не розчиняється в ній повністю.
