Яна Брензей — українська журналістка, телеведуча програми «Вікна-новини» на СТБ, співведуча YouTube-проєкту «Палає» та ведуча Радіо Культура. Народилася 2 квітня 1992 року в Запоріжжі, з дитинства мріяла про новинну журналістику і пройшла шлях від кореспондентки УНІАН до обличчя національного телемарафону «Єдині новини».
Її робота поєднує професійну точність, відвертість у розмовах про гендер, війну, мобілізацію та суспільні стереотипи. У 2021 році разом з Еммою Антонюк вона запустила «Палає», який став одним із найпомітніших незалежних голосів українського YouTube. У 2025 році долучилася до Радіо Культура з програмою «Час інтерв’ю», продовжуючи поєднувати телебачення, блогінг і глибокі розмови про культуру та суспільство.
Яна Брензей — це приклад журналістки, яка не розділила себе на «офіційну» та «блогерську» частини. Вона веде новини в марафоні, модерує економічні та міжнародні заходи, а в «Палає» говорить про те, що часто залишається за кадром традиційних ефірів: про сексизм, про ставлення до жінок на фронті, про те, чому ТЦК іноді стає умовним ворогом у суспільній свідомості, і про те, як війна оприявнює старі гендерні нерівності.
Її біографія — не просто список посад. Це історія людини, яка з 10 років знала, ким хоче бути, і крок за кроком реалізувала цю мрію, не зраджуючи собі навіть тоді, коли доводилося чути, що економічну конференцію краще вести чоловікові.
Дитинство в Запоріжжі та рішення стати журналісткою
Яна Брензей народилася 2 квітня 1992 року в Запоріжжі. Місто з потужною промисловою історією, річкою і специфічним південноукраїнським характером сформувало її перші уявлення про світ. Батьки підтримували доньку в її прагненнях і ніколи не применшували значення її думок. Саме ця підтримка, за її власними словами, дала відчуття, що мрії — це не щось абстрактне, а те, що можна і треба реалізовувати.
У віці близько десяти років Яна вперше усвідомлено подивилася новинний випуск по телевізору. Запитала в мами, хто за професією жінка, яка розповідає новини. Почувши відповідь «журналістка», одразу вирішила: «Я теж буду». Це рішення не змінювалося. Археологія і ветеринарія, про які вона мріяла в молодших класах, швидко відійшли. Від п’ятого-шостого класу журналістика стала єдиним варіантом майбутнього.
Шкільні роки пройшли під знаком «синдрому відмінниці». Яна сама визнавала, що для неї не існувало оцінки «добре» — лише «відмінно». Ця риса пізніше допомагала в професії, але й створювала внутрішній тиск. Університет вона обрала логічно — факультет журналістики Запорізького національного університету. Закінчила його з червоним дипломом. Навчання, за її оцінкою, дало базові навички, але справжня школа почалася вже на практиці.
На четвертому курсі Яна поїхала на практику до Києва в інформаційне агентство УНІАН. Два тижні роботи перетворилися на пропозицію залишитися. Два роки вона працювала кореспонденткою економічного департаменту. Саме там сформувався її інтерес до економіки, який пізніше став важливою частиною професійного портрета. Вона модерувала заходи для ООН, ОБСЄ та перших осіб держави, а також закінчила програму економічної журналістики Київської школи економіки серед трьох найкращих випускниць.
Шлях на телебачення: від УНІАН до «Вікон-новин»
Мрія про телебачення не зникала. Після УНІАН Яна пробувала себе в розважальних телешоу, але справжній старт відбувся 2016 року. Вона прийшла в редакцію «Вікна-новини» на СТБ без досвіду роботи саме в телевізійних новинах. Їй дозволили спробувати. Від кореспондентки-початківця вона виросла до спеціального репортера, а потім — до ведучої.
Перший прямий ефір запам’ятався страхом. Перше засідання Верховної Ради — нудьгою. Але кожен новий виїзд, кожен сюжет додавали впевненості. Яна робила матеріали на теми економіки, політики, війни, психології та соціальних питань. Серед її репортажів були історії про поранених, які не можуть вийти з квартир, про Покровськ, про програму «єЯсла», про те, як війна змінює повсякденність.
Колеги відзначали її підготовку і вміння ставити жорсткі, але коректні запитання. У марафоні «Єдині новини» вона стала однією з ведучих гостьової студії. Робота 24/7, постійна зміна тем, необхідність тримати баланс між оперативністю і відповідальністю — усе це вимагало не лише професійних навичок, а й емоційної витримки. Яна неодноразово підкреслювала, що марафон — не ідеальне рішення, але в умовах повномасштабного вторгнення він став необхідним інструментом протидії дезінформації та забезпечення безперервного мовлення.
У 2025 році вона долучилася до команди Радіо Культура і почала вести програму «Час інтерв’ю». Формат радіо привабив її відсутністю декорацій — головне голос і зміст. Розмови про культуру в найширшому сенсі, про суспільні вектори, про те, як війна впливає на мистецтво, літературу і повсякденні практики, стали новим етапом.
Яна Брензей модерувала конференції для міжнародних структур ще до того, як стала широковідомою ведучою. Коли їй відмовили в модеруванні економічного заходу через стать, вона публічно назвала це сексизмом і нагадала про свої академічні досягнення та досвід роботи з першими особами держави.
YouTube-проєкт «Палає»: від книжкового клубу до голосу покоління
8 грудня 2021 року Яна Брензей разом з Еммою Антонюк запустила YouTube-проєкт «Палає». Ідея народилася під час звичайної зустрічі, коли Яна була хвора і вони сиділи з McDonald’s. Вирішили не відкладати — призначили конкретну дату і почали. Перші відео знімали на телефонні камери з дешевими мікрофонами. Інвестиції склали близько п’яти тисяч гривень на штатив і мікрофони.
Спочатку канал виріс з Instagram-книжкового клубу. Пізніше теми розширилися: мобілізація, сексизм, романтизація алкоголю, гендерні стереотипи, війна, стосунки, культура. «Палає» швидко набрав аудиторію, отримав срібну кнопку YouTube і став майданчиком, де можна говорити прямо, без цензури традиційного ефіру.
За моїм досвідом спостереження за українським YouTube, саме такі проєкти заповнюють прогалину між офіційними новинами і розважальним контентом. Яна і Емма не грають у «експертів по всьому». Вони досліджують теми, запрошують фахівців, визнають власні сумніви. Книжковий клуб «Вовчиці» став окремим явищем — одним із найбільших україномовних.
У залаштунках «Палає» бували конфлікти і складні розмови. Яна відкрито говорила про це в інтерв’ю. Проєкт змінив її життя так само, як і вона змінила його. У 2024–2026 роках канал продовжував залишатися простором для розмов, які традиційні медіа іноді обходять стороною.
Особисте життя: службовий роман, який став сім’єю
Про особисте Яна довго майже не говорила. У 2024 році вперше відкрито розповіла про чоловіка Віктора. Їхня історія почалася як службовий роман на СТБ. На момент знайомства Яна вже кілька років була в стосунках з хлопцем, з яким переїхала з Запоріжжя до Києва. Коли зрозуміла, що не уявляє життя без Віктора, розійшлася з попереднім партнером. З 1 червня 2014 року пара почала жити разом.
Офіційно розписалися без зайвого шуму. Святкування влаштували пізніше — камерну церемонію біля озера. Батько Яни вів доньку під руку алеєю до арки. Віктор вперше побачив її у весільній сукні саме тоді. Після офіційної частини молодята взяли шампанське і пішли дивитися на зірки. Яна називає цей день одним із найкращих у своєму житті.
Віктор працює в медіа, але свідомо тримається поза публічністю. Пара відкрито обговорює всі питання, включно з темою дітей. Яна не називає себе чайлдфрі в категоричному сенсі, але підкреслює: діти — це рішення двох людей, а не суспільний обов’язок. Ще в 2020 році в проєкті «СильнаЯ» вона говорила, що її тіло — її справа, і що тиск «коли вже діти» її дратує.
У вільний час Яна любить читати, готувати, подорожувати і вчитися нового. Попри насичений графік, намагається зберігати баланс.
- Міф: Успішна телеведуча обов’язково повинна мати дітей, інакше її життя неповне.
- Реальність: Яна і її чоловік свідомо вирішили, що діти — не умова щастя. Їхня підтримка одне одного не залежить від наявності чи відсутності дитини.
- Міф: Блогерка і журналістка — це різні професії, які не можна поєднувати.
- Реальність: «Палає» і робота в марафоні/радіо для Яни — частини одного цілого. Вона використовує різні формати для різних глибин розмови.
Позиція щодо гендеру, війни та медіа
Яна Брензей послідовно говорить про права жінок як про справедливість. Вона не боїться слова «фемінізм», хоча помічає, що воно досі лякає багатьох. Війна, на її думку, оприявнила старі нерівності: чоловіки несуть основний тягар на фронті, але десятки тисяч жінок також служать у ЗСУ. При цьому забезпечення жінок формою і засобами гігієни довго залишалося на волонтерах.
У 2024 році вона публічно розповіла про відмову в модеруванні економічної конференції через стать. Організатори написали, що краще, аби вів чоловік. Яна відповіла фактами: топовий випускник економічної журналістики, досвід модерування заходів ООН і ОБСЄ, завантажений графік. Цей випадок став одним із символів того, наскільки глибоко сидять стереотипи навіть у 2020-х.
У розмовах про мобілізацію вона відзначала небезпечну тенденцію: ворогом у суспільній свідомості іноді стає ТЦК, а не росіяни. Це результат і поганої державної комунікації, і російської пропаганди, і роботи анонімних телеграм-каналів. Яна наголошує на потребі якісних медіа, які відрізняють незалежність від адекватності.
У 2025–2026 роках вона продовжує поєднувати роботу на СТБ/Starlight Media, Радіо Культура і «Палає». Бере участь у зборах на дрони для жіночих підрозділів, підтримує ініціативи на кшталт «Veteranka». Її день народження у 2025 році став приводом для збору на FPV-дрони.
- Народилася 2 квітня 1992 року — у 2026 році їй 34.
- З 2013–2014 років у медіа (УНІАН, потім Радіо Свобода, СТБ).
- 2016 — початок у «Вікна-новини».
- Грудень 2021 — запуск «Палає».
- Листопад 2025 — долучення до Радіо Культура.
- Понад 10 років стосунків із чоловіком (разом з 1 червня 2014).
Що робить Яну Брензей особливою в українському медіапросторі 2026 року
У 2026 році український медіапростір залишається складним. Телемарафон триває, YouTube і Telegram конкурують за увагу, довіра до традиційних медіа коливається. Яна Брензей належить до тих, хто не обрав одну нішу. Вона залишається в системі (СТБ, Радіо Культура), але зберігає незалежний голос у «Палає».
Її сила — у здатності говорити просто про складне. Про те, чому жінкам досі відмовляють у модеруванні економічних заходів. Про те, як війна змінює уявлення про гендерні ролі. Про те, що щастя не вимірюється наявністю дітей. Про те, що журналістика — це і покликання, і ремесло, яке вимагає постійної роботи над собою.
У нашій практиці спостереження за українськими медійницями видно, що Яна належить до покоління, яке сформувалося вже після Помаранчевої революції і Революції Гідності. Вони не ідеалізують професію, але й не цинічні. Вони готові до довгих ефірів і до відвертих розмов на YouTube. Вони вміють визнавати, що марафон — не найкраще рішення, і водночас запитувати: а що натомість?
Яна Брензей продовжує працювати. Вести інтерв’ю, знімати випуски «Палає», говорити про книги, культуру, права жінок і війну. Її історія — це історія людини, яка з дитинства знала, ким хоче бути, і системно це реалізувала, не зраджуючи власним принципам навіть тоді, коли система намагалася її обмежити.
