Анастасія Мазур — українська телеведуча, чий спокійний і точний голос уже понад чотирнадцять років відкриває ранок мільйонам глядачів у програмі «Факти» на ICTV. Від спортивних репортажів вона перейшла до загальнонаціональних новин і стала одним із облич телемарафону «Єдині новини» під час повномасштабної війни. Її шлях — це історія дівчини з невеликого міста на Миколаївщині, яка перетворила мрію про екран на професію, що вимагає щоденної стійкості, емпатії та внутрішньої дисципліни.
Сьогодні вона балансує між ранковими ефірами, вихованням сина Марка та очікуванням чоловіка з фронту. Саме ця поєднання професійної точності й людської теплоти зробило її голос упізнаваним символом надійності в найскладніші роки.
Дитинство на півдні України та перші мрії про сцену
12 грудня 1986 року в Первомайську Миколаївської області народилася Настя Мазур. Невдовзі родина переїхала до Южноукраїнська — міста біля атомної станції, де ритм життя був підпорядкований енергетиці й відповідальності. Батько працював футбольним тренером, тож спортивна атмосфера супроводжувала дівчинку змалку, хоча сама вона фізкультуру в школі відверто недолюблювала.
Саме тут, серед провінційних вулиць і шкільних коридорів, зародилася мрія про телебачення. Анастасія любила спостерігати за людьми, слухати історії й уявляти себе за столом новин. Вона подала документи одразу на два факультети Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого — акторський і дикторський. На акторський не пройшла. На дикторський потрапила. Сьогодні вона сама каже, що це була воля випадку або доля.
Студентські роки стали періодом інтенсивного навчання й перших спроб перед камерою. Університет дав не лише техніку мови, а й розуміння, що ведучий — це не просто «читач тексту», а людина, яка має вміти тримати увагу, передавати емоцію без надриву й залишатися чесною навіть у найважчих новинах.
Від спортивних новин до ранкових «Фактів»
Уже на четвертому курсі Анастасія почала працювати ведучою спортивних новин на Першому діловому каналі. Тема була для неї майже чужою: вона не розуміла тонкощів футболу й олімпіад, хоча батько тренував команди. Довелося вчитися на ходу — нотувати терміни, переглядати матчі, брати інтерв’ю в спортсменів. Згодом з’явилася любов до цієї динаміки.
У 2008 році її запросили до спортивної редакції ICTV. Паралельно вона вела випуски «Вікна-Спорт» на СТБ. Два канали, нон-стоп графіки, живі репортажі з полів — усе це загартувало. Вона згадує, як крадькома робила нотатки прямо в ефірі, бо матеріал змінювався щохвилини.
Переломним став 18 червня 2012 року. Головний редактор інформаційної служби Олена Фроляк запропонувала Анастасії стати ведучою ранкового випуску «Фактів». Перехід від спорту до загальнонаціональних новин вимагав нової глибини: точності фактів, емпатії до глядачів і вміння говорити про складне просто. Відтоді її голос став частиною ранкового ритуалу для мільйонів українців.
За роки вона пройшла через різні формати — від щоденних випусків до спецпроєктів і національного телемарафону. Стиль залишився незмінним: спокій у штормі, чіткість без сухості, теплота без зайвої емоційності. Колеги відзначають професійну витримку — рідко дозволяє почуттям вийти з-під контролю на камеру, але очі завжди зберігають людяність.
Особисте життя: син Марко і чоловік на фронті
У грудні 2016 року в родині Анастасії та її чоловіка Тараса Шако народився син Марко. Народження дитини збіглося з піком кар’єри. Перші місяці материнства пройшли в ритмі безсонних ночей і ранкових ефірів. Тарас, журналіст за фахом, став опорою. Вони будували життя, де робота і родина доповнювали одне одного.
З початком повномасштабного вторгнення все змінилося. Тарас пішов добровольцем — спочатку в територіальну оборону, потім у штурмові підрозділи. Анастасія з сином деякий час жила на Хмельниччині у мами чоловіка, потім повернулася до Києва. Кожен день перетворився на очікування короткого повідомлення «живий».
Вона відкрито говорить про те, як війна змінила її: емоційність зросла, з’явилася тривожність. Син боїться сирен і іноді спить у ванній. Але саме Марко став головною опорою. «Діти мають особливу місію — допомагати дорослим пережити війну», — сказала вона в одному з інтерв’ю. Родинні цінності, пробіжки, книги Габріеля Гарсії Маркеса й футбол (вона вболіває за збірну України та «Манчестер Юнайтед») допомагають триматися.
| Рік | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 1986 | Народження | 12 грудня, Первомайськ, Миколаївська область |
| 2002–2006 | Освіта | КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого, дикторський факультет |
| 2008 | ICTV і СТБ | Спортивна редакція, «Вікна-Спорт» |
| 2012 | «Факти» | З 18 червня — ранкові випуски |
| 2016 | Народження сина | Марко, грудень |
| 2022–2026 | Телемарафон | «Єдині новини», робота на FREEДОМ |
Дані зібрані з офіційних сторінок ictv.ua та fakty.com.ua.
Війна, ефір і внутрішня сила
24 лютого 2022 року Анастасія прокинулася в Бучі від звуку винищувача. О 6:00 вже була на роботі. Перші місяці війни вона з сином виїхала на Хмельниччину, але швидко повернулася в ефір. Коли новинні служби ICTV і СТБ об’єдналися в телемарафон «Єдині новини», їй запропонували роботу на проєкті FREEДОМ — російськомовному контенті для аудиторії за кордоном. Вона працювала разом із Сергієм Єременком і В’ячеславом Цимбалюком, залишаючись штатним працівником ICTV.
Робота в умовах війни вимагала нового балансу. Треба було перевіряти факти в інформаційному шумі, знаходити слова, які дають опору, і не втрачати людяність. Ранкові випуски стали першим контактом глядачів із реальністю нового дня. Анастасія каже, що ефір має бути чітким і корисним навіть тоді, коли всередині шторм.
Вона відкрито зізнається: за час вторгнення її емоційність зросла, з’явилася тривожність. Але саме ця вразливість робить її голос близьким. Мільйони людей бачать не лише професійну ведучу, а жінку, яка щодня переживає те саме, що й вони — очікування, страх за близьких, надію.
Що робить Анастасію Мазур особливою
За моїм досвідом спостереження за українським телепростором протягом останніх років, саме такі ведучі, як Анастасія, формують довіру до медіа. Вона не кричить і не драматизує. Вона говорить спокійно, чітко й з повагою до глядача. Це особливо цінно в часи, коли інформаційний простір переповнений шумом.
Вона любить подорожі Україною — від Карпат до Одеси, читає Маркеса, займається пробіжками. У вільний час колись захоплювалася декупажем. Улюблена цитата: «Жодна людина не заслуговує твоїх сліз, а ті, що заслуговують, не примусять тебе плакати».
У 2025–2026 роках Анастасія продовжує вести ключові випуски, бере участь у спецпроєктах до Дня Незалежності та гостьових ефірах. Її приклад показує: професія ведучого — це не лише техніка мови. Це щоденна робота з власними емоціями, відповідальність перед аудиторією і вміння залишатися людиною, коли навколо хаос.
Її історія ще триває. Кожен новий ранок у студії ICTV — це ще один крок у довгій розмові з країною, яка слухає й довіряє.
