Станом на середину квітня 2026 року Росія мала у запасах до 200 балістичних ракет «Іскандер-М» і до 110 крилатих «Іскандер-К». Ці цифри відображають реальний баланс між щомісячним виробництвом близько 60 балістичних і 10 крилатих ракет та інтенсивним використанням у війні.
Пускових установок у російських ракетних бригадах налічується приблизно 150–170. Виробничі потужності дозволяють поповнювати арсенал, проте витрати залишаються високими, тож запаси тримаються на відносно стабільному, але обмеженому рівні.
Оперативно-тактичний ракетний комплекс «Іскандер» залишається одним із найнебезпечніших інструментів російської армії. Його балістичні ракети з квазібалістичною траєкторією і крилаті варіанти з низьковисотною польотом створюють серйозні виклики для систем протиповітряної оборони.
Історія створення та еволюція комплексу
Розробка «Іскандера» почалася в грудні 1988 року в Коломенському конструкторському бюро машинобудування під керівництвом Сергія Непобедимого. Після ліквідації комплексу «Ока» за договором про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності радянським інженерам потрібна була нова система з дальністю до 500 кілометрів. Перший успішний пуск відбувся 1996 року, а серійне виробництво стартувало 2006-го.
Комплекс швидко пройшов шлях від дослідних зразків до основного озброєння ракетних військ і артилерії. До 2020 року Росія планувала повністю переозброїти всі бригади на «Іскандер-М». Модернізація 2016 року покращила точність і стійкість до радіоелектронної боротьби. У 2025–2026 роках з’явилися оновлення з елементами північнокорейських технологій KN-23 — додаткові хибні цілі, покращена обробка зображень і посилений захист від засобів РЕБ.
Крилата версія «Іскандер-К» розвивалася паралельно. Ракета 9М728 (Р-500) і пізніша 9М729 з потенційною дальністю понад 2000 кілометрів зробили комплекс універсальнішим. Саме ця гнучкість дозволила Росії використовувати одну й ту ж пускову установку для різних типів боєприпасів.
Технічні характеристики: чим відрізняються «М» і «К»
Балістична ракета 9М723 комплексу «Іскандер-М» стартує з масою близько 3800 кілограмів і несе бойову частину вагою до 480 кілограмів. Офіційна дальність — 50–500 кілометрів, хоча експерти допускають збільшення до 700 кілометрів при полегшеній бойовій частині. Швидкість після розгону перевищує 2100 метрів за секунду, а на кінцевій ділянці ракета пікірує майже вертикально зі швидкістю 700–800 м/с.
Крилата ракета «Іскандер-К» летить на висоті від кількох метрів до 6 кілометрів, повторюючи рельєф місцевості. Її стартова маса менша — близько 2300 кілограмів. Дальність стандартної 9М728 сягає 500 кілометрів, а модернізованої 9М729 — значно більше.
Обидві ракети мають високу маневреність: перевантаження до 20–30 g дозволяють змінювати траєкторію в польоті. Точність балістичної версії з оптичною кореляційною головкою самонаведення становить 5–7 метрів. Бойові частини бувають осколково-фугасними, касетними, бетонобійними і навіть ядерними потужністю до 50 кілотонн.
| Параметр | Іскандер-М (9М723) | Іскандер-К (9М728/9М729) |
|---|---|---|
| Тип | Балістична | Крилата |
| Дальність | 50–500 км (до 700 км оціночно) | до 500 км (9М729 — значно більше) |
| Стартова маса | 3800 кг | близько 2300 кг |
| Маса БЧ | до 480 кг | до 480 кг |
| Траєкторія | Квазібалістична, висота до 50 км | Низьковисотна, огинання рельєфу |
Дані таблиці зібрані з відкритих технічних описів і оцінок експертів. Різниця в профілях польоту змушує системи ППО працювати в різних режимах — від перехоплення швидких балістичних цілей до боротьби з малопомітними крилатими.
Актуальна кількість ракет і пускових установок
За оцінками Головного управління розвідки Міністерства оборони України, у середині квітня 2026 року Росія мала до 200 балістичних ракет «Іскандер-М» і до 110 крилатих «Іскандер-К».
Ще в травні 2025 року запаси балістичних ракет оцінювали майже в 600 одиниць, а крилатих — майже в 300. Інтенсивні обстріли протягом року суттєво зменшили арсенал. До грудня 2025-го цифри стабілізувалися на рівні понад 200 балістичних і понад 100 крилатих ракет. Цей рівень утримується й далі завдяки постійному виробництву.
Пускових установок 9П78-1 у російських бригадах, за оцінками, 150–170. Кожна така машина несе дві ракети. Стандартна бригада має 12–18 пускових установок. Раніше повідомлялося про 48 установок, розгорнутих уздовж кордону з Україною. Загальна кількість бригад сягає 14–15, розташованих від Калінінграда до Далекого Сходу.
- Бригада зазвичай включає 12–18 пускових установок, транспортно-заряджальні машини і пункти управління.
- Час підготовки до першого пуску — від 4 до 16 хвилин, інтервал між пусками — близько однієї хвилини.
- Мобільність шасі МЗКТ-7930 дозволяє швидко змінювати позиції після залпу.
Така структура забезпечує високу живучість комплексу. Навіть після ударів по окремих бригадах Росія зберігає можливість завдавати масованих ударів.
Виробництво: темпи і плани на 2026 рік
Щомісяця російський військово-промисловий комплекс випускає приблизно 60 балістичних ракет 9М723 і до 10 крилатих 9М728/9М729. У 2026 році заплановано поставити до 700 балістичних і до 100 крилатих ракет. Ці показники близькі до рівня попереднього року.
Виробництво зосереджене переважно на підприємствах у Коломні. Замовлення на 2024–2025 роки включали понад 1200 балістичних ракет. Попри санкції, Росія змогла зберегти темпи завдяки імпорту окремих компонентів і локалізації електроніки. Частка російських електронних компонентів у ракетах зросла, хоча західні елементи все ще зустрічаються.
Темпи виробництва дозволяють компенсувати витрати, але не створюють значного резерву. Запаси тримаються на рівні, достатньому для регулярних, але не щоденних масованих ударів.
Аналітики відзначають, що реальний випуск може коливатися залежно від доступності критичних деталей. У перші місяці 2026 року Росія вже застосувала сотні балістичних ракет різних типів, включно з «Іскандерами».
Як «Іскандери» впливають на перебіг війни
Балістичні «Іскандери» особливо небезпечні через високу швидкість і маневрування на кінцевій ділянці. Системи Patriot і SAMP/T здатні їх перехоплювати, але для цього потрібно кілька ракет-перехоплювачів на одну ціль. Крилаті версії складніше виявити через низьку висоту польоту.
Росія часто комбінує «Іскандери» з іншими засобами — «Кинджалами», Х-101 і дронами-камікадзе. Така тактика перевантажує українську протиповітряну оборону. У червні 2026 року за одну ніч було застосовано рекордні 33 балістичні ракети комплексу.
Українські сили регулярно завдають ударів по позиціях і складах. Знищення навіть кількох пускових установок зменшує можливості противника. Водночас мобільність комплексу ускладнює повне знищення бригад.
Порівняння з іншими ракетними системами
На відміну від стратегічних комплексів типу «Ярс» чи «Тополь», «Іскандер» залишається оперативно-тактичним засобом. Його дальність обмежена, але точність і швидкість реакції значно вищі. Порівняно з північнокорейськими KN-23, які Росія також використовує, «Іскандер» має кращу точність і більш розвинену систему наведення.
- «Іскандер-М» перевершує застарілі «Точки-У» за дальністю і точністю.
- Крилата версія конкурує з «Калібрами», але запускається з наземних платформ.
- Вартість однієї ракети оцінюється в кілька мільйонів доларів, що робить масоване застосування дорогим.
Ці особливості визначають роль комплексу як інструменту точкових ударів по важливих об’єктах — складах, командних пунктах, енергетичній інфраструктурі.
Що відомо про майбутнє арсеналу
Плани на 2026 рік передбачають збереження поточних темпів виробництва. Якщо витрати залишаться на рівні першої половини року, запаси балістичних ракет можуть коливатися в межах 200–300 одиниць. Крилаті ракети виробляються повільніше, тож їхня кількість навряд чи суттєво зросте.
Модернізація триває. Нові системи наведення з цифровими антенними решітками підвищують стійкість до радіоелектронної боротьби. Інтеграція елементів з KN-23 додає можливості постановки хибних цілей.
Для України ключовим залишається розвиток власних засобів ураження глибокого тилу противника і нарощування запасів перехоплювачів. Кожна знищена пускова установка або склад зменшує можливості Росії завдавати ударів.
Арсенал «Іскандерів» — це динамічна величина. Він залежить від виробництва, витрат на фронті і успіхів українських сил у знищенні інфраструктури противника. Поточні цифри показують, що Росія здатна підтримувати певну інтенсивність ударів, але вже не має того резерву, який був на початку повномасштабної війни.
