Іранська армія поєднує в собі дві паралельні гілки — регулярні сили Артеш та ідеологічно загартований Корпус вартових ісламської революції. Ця модель виникла після революції 1979 року і дозволяє режиму одночасно захищати територію та проєктувати вплив далеко за межі кордонів через ракети, дрони та мережу союзників. Попри десятиліття санкцій країна створила одну з найрізноманітніших ракетних програм Близького Сходу та масове виробництво безпілотників, що робить її стримуючим фактором у регіональних конфліктах.
За оцінками Global Firepower на 2026 рік Іран посідає 16-те місце у світі за військовою потугою. Активний особовий склад сягає приблизно 610 тисяч осіб, з них близько 350 тисяч — у регулярній армії Артеш та 190 тисяч — у КВІР. Додатково країна може мобілізувати сотні тисяч резервістів і добровольців Басідж. Така чисельність поєднується з акцентом на асиметричні засоби: балістичні ракети дальністю до 2500 км, рої дронів та швидкісні катери для контролю Ормузької протоки.
Ця подвійна система не просто збільшує кількість військ — вона створює глибину оборони. Артеш тримає фронтальну лінію, а КВІР готовий до контратак, спеціальних операцій та підтримки проксі-груп. Санкції, які мали послабити Іран, натомість прискорили розвиток власного виробництва ракет, дронів та бронетехніки, перетворивши обмеження на каталізатор інновацій.
Подвійна природа збройних сил Ірану
Після ісламської революції 1979 року нове керівництво не довіряло старій імперській армії, яка залишилася від шаха. Тому майже одразу створили паралельну структуру — Корпус вартових ісламської революції (КВІР або Сепах). Артеш отримав завдання захищати територіальну цілісність країни від зовнішнього ворога. КВІР же мав охороняти сам режим, його ідеологію та придушувати внутрішні загрози.
З роками КВІР переріс у потужну паралельну армію з власними сухопутними частинами, флотом, аерокосмічними силами та елітним підрозділом «Кудс». Артеш залишився більш традиційним і професійним, з великою часткою призовників. КВІР навпаки — ідеологічно мотивований, з командирами, відданими принципам велаят-е факіх (верховенства релігійного лідера). Ця подвійність іноді породжує суперництво за ресурси та вплив, але в критичні моменти обидві гілки координуються через об’єднаний Генеральний штаб та Центральний штаб «Хатам аль-Анбія».
Басідж — народне ополчення при КВІР — додає ще один рівень. Це не просто резервісти. Басідж пронизує суспільство: через мечеті, університети, підприємства. Він забезпечує масову мобілізацію, ідеологічне виховання молоді та контроль на місцях. У мирний час — це інструмент внутрішньої безпеки, у загрозливий — мільйонний резерв, готовий поповнити ряди.
Чисельність, призов та людський фактор
Станом на 2026 рік загальна активна чисельність збройних сил Ірану оцінюється у 610 тисяч осіб. Артеш налічує близько 350 тисяч (з них значна частина — призовники на 21-місячний строк служби). КВІР — приблизно 190 тисяч професійних військових. Повітряні сили Артеш — близько 37 тисяч, військово-морські — 18 тисяч, сили ППО — 15 тисяч. Резерв підготовлених військовослужбовців сягає 350 тисяч.
Щороку призовного віку досягають понад 1,4 мільйона юнаків. Це дає величезний мобілізаційний потенціал, хоча якість підготовки призовників у Артеш часто поступається професійним частинам КВІР. Басідж може додатково виставити від кількох сотень тисяч до мільйона осіб залежно від рівня загрози.
Людський ресурс — одна з головних переваг Ірану. Гориста місцевість, велика територія та досвід ірано-іракської війни 1980–1988 років навчили армію вести затяжні конфлікти з використанням місцевих умов. Водночас велика частка призовників і обмежений бюджет на капітальні інвестиції створюють виклики з modernization та логістикою.
Сухопутні війська: маса, старі танки та нова броня
Сухопутні сили Ірану — це поєднання старої техніки, радянських поставок 1990-х та сучасного domestically виробництва. Артеш має чотири бронетанкові дивізії, механізовані та піхотні бригади, артилерійські групи. КВІР також володіє власними броньованими підрозділами для швидкого реагування.
Основу танкового парку становлять понад 1500 основних бойових танків: T-72S, вітчизняні Zulfiqar та Karrar (модернізовані T-72 з покращеною оптикою та динамічним захистом), старі американські M60 та Chieftain. Багато машин потребують ремонту, але локальне виробництво запчастин та модернізація дозволяють тримати парк у боєздатному стані. Бойові машини піхоти — переважно BMP-1 та BMP-2, доповнені вітчизняними моделями.
Артилерія налічує тисячі стволів — як буксированих, так і самохідних. Реактивні системи залпового вогню (РСЗО) різних калібрів доповнюють ракетні удари. Сильна сторона — здатність швидко зосереджувати вогонь на ключових напрямках та використовувати гірську місцевість для укриттів.
Повітряні сили та протиповітряна оборона
Повітряні сили — найслабша ланка конвенційних можливостей Ірану. Флот налічує близько 550 літаків, з яких бойових — значно менше. Багато з них — американські F-14 Tomcat, F-4 Phantom та F-5 часів шаха, доповнені радянськими/російськими МіГ-29 та Су-24. Деякі джерела згадують про постачання Су-35 у 2020-х, але парк загалом застарів і страждає від браку запчастин.
Натомість протиповітряна оборона значно просунулася. Іран отримав російські С-300, а також розвиває власні системи — Bavar-373 та інші. Підземні командні пункти, мобільні радари та інтеграція з ракетними силами створюють ешелоновану оборону. Це компенсує слабкість винищувальної авіації.
Військово-морські сили та Ормузька протока
Іранський флот розділений між Артеш (IRIN) та КВІР (IRGCN). Регулярний флот має фрегати, корвети та підводні човни, включаючи мінні загороджувачі. КВІР спеціалізується на асиметричній війні: швидкісні катери з протикорабельними ракетами, мінні поля, малі підводні човни та рої безпілотних катерів.
Стратегія проста й ефективна: у вузькій Ормузькій протоці, через яку проходить значна частина світової торгівлі нафтою, навіть невеликі сили можуть створити серйозну загрозу. «Рійова» тактика — коли десятки катерів атакують одночасно — перевантажує системи ППО великих кораблів. Підземні бази та мобільні пускові установки ракет «земля-море» посилюють цей ефект.
Ракетна програма та дрони: серце стримування
Найпотужніший інструмент Ірану — балістичні та крилаті ракети під контролем аерокосмічних сил КВІР. Арсенал — один з найбільших і найрізноманітніших на Близькому Сході: від короткострокових Fateh-110 до середньої дальності Sejjil (тверде паливо, дальність до 2000 км) та більш далеких систем. Точність постійно зростає, з’являються гіперзвукові елементи та маневруючі боєголовки.
Підземні «міста ракет» — мережа захищених тунелів і сховищ — дозволяють зберігати та запускати ракети навіть під ударами. Мобільні пускові установки ускладнюють виявлення та знищення.
Дрони стали візитівкою сучасного Ірану. Shahed-136 та інші моделі використовуються масово: для розвідки, ударів по цілях і як «дешеві» носії боєприпасів. Ройова тактика — коли сотні дронів летять одночасно — здатна перевантажити навіть сучасні системи ППО. Іран не лише виробляє їх для себе, а й постачає союзникам, що розширює вплив без прямих втрат.
Бюджет, санкції та самозабезпечення
Офіційний оборонний бюджет Ірану коливається навколо 7–9 мільярдів доларів на рік (залежно від курсу та джерел), з помітним зростанням у 2025–2026 роках. КВІР традиційно отримує більшу частку ресурсів порівняно з Артеш. Реальні витрати вищі через позабюджетні джерела — нафтові доходи, комерційну діяльність та економічну імперію КВІР.
Санкції США та Заходу обмежили доступ до сучасної техніки, але змусили розвивати власну промисловість. Іран заявляє про 90%+ самозабезпечення в багатьох категоріях озброєнь. Заводи в різних регіонах виробляють танки, ракети, дрони, радіолокаційні системи та боєприпаси. Це не завжди найсучасніші зразки за західними стандартами, але їх багато, і вони адаптовані до місцевих умов та доктрини.
Доктрина, проксі та геополітична роль
Іранська військова доктрина — це поєднання «оборони в глибину» та «передової оборони». Країна уникає прямих великих воєн, натомість використовує проксі-сил (Хезболла в Лівані, хусити в Ємені, шиїтські міліції в Іраку та Сирії) для створення буферних зон та тиску на супротивників. Операції «Кудс» дозволяють діяти за кордоном без офіційного втручання регулярної армії.
Досвід ірано-іракської війни, участі в конфліктах у Сирії та Іраку, а також обмінів ударами з Ізраїлем у 2024–2025 роках показав здатність до адаптації. Підземна інфраструктура, децентралізоване командування та масове виробництво дешевих високоефективних засобів (дрони, ракети) стали відповіддю на технологічну перевагу супротивників.
Сильні та слабкі сторони
Сильні сторони армії Ірану очевидні: величезна чисельність, ракетно-дроновий потенціал, географічна глибина, ідеологічна мотивація частини сил та мережа проксі. Країна може вести затяжну війну на виснаження та завдавати болючих ударів на відстані.
Слабкі місця — застаріла авіація, залежність багатьох систем від ремонту та модернізації, внутрішнє суперництво між Артеш та КВІР, економічний тиск від санкцій та обмежена здатність проєктувати конвенційну силу далеко за межі регіону. Багато техніки вимагає значних зусиль для підтримки боєздатності.
Армія Ірану у 2026 році — це не просто набір танків і літаків. Це складна система, де ідеологія, технології самозабезпечення та асиметричні методи переплітаються з традиційною обороною. Вона продовжує еволюціонувати під тиском зовнішніх викликів, перетворюючи обмеження на нові можливості. Розмова про її реальну потужність триває — і кожен новий конфлікт додає до неї нові штрихи.
