Шахед 131, відомий російській армії як Герань-1, — це компактний іранський дрон-камікадзе, який з осені 2022 року став невід’ємною частиною повітряних атак проти України. Довжиною лише 2,6 метра, з розмахом дельтоподібних крил 2,2 метра та бойовою частиною близько 15 кілограмів він менший і дешевший за свого «старшого брата» шахед 136, проте чудово доповнює його в масованих нічних ударах. Дальність польоту до 900 кілометрів дозволяє вражати цілі в глибині тилу, а низька вартість — близько 20 тисяч доларів за одиницю — робить його ідеальним інструментом для виснаження протиповітряної оборони.
Його конструкція поєднує простоту й ефективність: композитний корпус з вуглецевого волокна та скловолокна з стільниковим наповнювачем знижує радіолокаційну помітність, а роторний двигун Ванкеля Serat-1 потужністю 38 кінських сил забезпечує тихіший хід порівняно з більшими моделями. Система наведення базується на комерційному GNSS з інерційним резервом на MEMS-гіроскопах, а в пізніших російських версіях з’являються елементи протидії глушінню та навіть супутникова корекція через Iridium. Усе це дозволяє дрону летіти за заздалегідь заданими координатами й пікірувати на ціль без постійного зв’язку з оператором.
У 2025–2026 роках Росія значно наростила виробництво на майданчику в Алабузі, інтегруючи шахед 131 у складні рої разом з імітаційними дронами, більшими Геранями-2 та новими реактивними варіантами. Українські Повітряні сили та підрозділи радіоелектронної боротьби досягли стабільно високих показників перехоплення — часто 80–95 відсотків запущених апаратів, — але обсяг атак змушує постійно вдосконалювати як оборону, так і тактику. Шахед 131 став наочним прикладом того, як дешева масовість може кидати виклик навіть сучасним системам ППО.
Історія створення та поява на українському фронті
Розробка шахед 131 сягає кінця 2010-х років в іранській компанії Shahed Aviation Industries. Дрон став меншою версією сімейства, яке спочатку тестували в регіональних конфліктах, зокрема під час атак на саудівські нафтопереробні об’єкти в 2019 році. Його компактні розміри та відносно проста конструкція робили його зручним для експорту та швидкого розгортання.
Восени 2022 року Росія почала отримувати перші партії цих дронів з Ірану морським шляхом через Каспій. Уже в жовтні того року українські військові та експерти зафіксували уламки в різних регіонах країни. Російська армія швидко присвоїла апарату назву Герань-1, перефарбувала їх і почала активно застосовувати для ударів по енергетичній інфраструктурі, залізницях та цивільних об’єктах. Паралельно з поставками Іран передавав технології, а Росія розгорнула власне виробництво на території Особливої економічної зони «Алабуга» в Татарстані.
До 2024–2025 років обсяги випуску зросли в рази. За оцінками аналітиків, Росія змогла налагодити складання тисяч дронів щомісяця, поєднуючи іранські компоненти з локальними. Шахед 131 став «робочим конем» для тактичних і середньодистанційних ударів, тоді як більший шахед 136 брали для стратегічних цілей. У 2025 році з’явилися модифікації з покращеною стійкістю до радіоелектронної боротьби, новими антенами CRPA та елементами штучного інтелекту в системах наведення окремих партій.
Технічні характеристики шахед 131: детальний розбір
Шахед 131 — це класичний представник класу одноразових ударних безпілотників. Його фюзеляж виконаний у дельтоподібній схемі з композитних матеріалів, що поєднує легкість і достатню міцність. Довжина 2,6 метра та розмах крил 2,2 метра дозволяють транспортувати дрон у контейнерах або на мобільних пускових установках, встановлених на вантажівках.
Двигун — роторний Ванкель Serat-1 (Shahed-783/788), копія китайського MDR-208, який, своєю чергою, походить від британської розробки AR 731. Потужність 38 кінських сил забезпечує крейсерську швидкість 120–150 кілометрів на годину та максимальну до 185. Важлива перевага — відносно тиха робота порівняно з поршневими двигунами більшого шахед 136. Паливо — звичайний бензин, що спрощує логістику постачання.
Бойова частина масою 10–20 кілограмів (найчастіше 15) розташована в носовій частині. Вона може бути осколково-фугасною з готовими вражаючими елементами або комбінованою — з кумулятивним зарядом і додатковими протиброньовими елементами. Аналізи уламків показують складні конструкції: мідний конус для формування кумулятивного струменя, матриці з фрагментаційними кубиками та навіть вольфрамові або танталові вставки для посилення ефекту. Деякі російські модифікації отримали термобаричні або запалювальні варіанти.
Система наведення — комерційний модуль GNSS (GPS/GLONASS) з чотирьохелементною антеною на правому крилі. Резервна інерційна система на MEMS-гіроскопах дозволяє продовжувати політ при втраті супутникового сигналу. У вдосконалених версіях з’явилася можливість корекції через супутники Iridium або використання захищених антен CRPA, що ускладнює глушіння. Дрон не має дистанційного керування в реальному часі — він летить за запрограмованим маршрутом з кількома контрольними точками й у кінцевій фазі пікірує на ціль.
Запуск здійснюється з наземної напрямної за допомогою одноразового ракетного прискорювача, який відкидається одразу після набору швидкості. Висота польоту варіюється від 50 до 3500 метрів, що дозволяє частково уникати наземних радарів на низьких ешелонах.
| Параметр | Шахед 131 (Герань-1) | Шахед 136 (Герань-2) |
|---|---|---|
| Довжина | 2,6 м | 3,5 м |
| Розмах крил | 2,2 м | 2,5 м |
| Злітна маса | 135 кг | до 200 кг |
| Бойова частина | 10–20 кг (типово 15 кг) | 40–90 кг (російські версії) |
| Дальність польоту | 700–900 км | 2000+ км |
| Двигун | Роторний Ванкель, 38 к.с. | Поршневий, ~50 к.с. |
| Стабілізатори на крилах | Тільки верхні | Верхні та нижні |
| Швидкість крейсерська | 120–150 км/год | ~150–185 км/год |
Дані зібрано на основі аналізу уламків Open Source Munitions Portal та відкритих звітів українських військових.
Як працює шахед 131 у реальних умовах
Політ шахед 131 починається з мобільної пускової установки — часто замаскованої під цивільний вантажівку. Після старту прискорювач відокремлюється, і двигун виходить на режим. Дрон набирає висоту й виходить на запрограмований маршрут, уникаючи зон з інтенсивним радіоелектронним подавленням завдяки резервним системам.
На підльоті до цілі апарат знижується або, навпаки, набирає висоту для пікірування. Бойова частина детонує при контакті або за сигналом від контактного підривача. Ефект залежить від типу заряду: осколково-фугасний створює зону ураження радіусом десятки метрів, кумулятивний — пробиває броню або залізобетон.
У складі рою шахед 131 часто виконує роль «відволікаючого» елемента. Дешевші імітаційні дрони без бойової частини або з мінімальним зарядом змушують ППО витрачати ракети та боєприпаси, тоді як повноцінні апарати прориваються до цілі. Російські військові активно експериментують з чорним матовим покриттям для зменшення помітності вночі та з новими антенами, стійкими до глушіння.
Масштаб застосування та вплив на війну у 2025–2026 роках
За даними українських Повітряних сил, у 2025 році Росія запустила десятки тисяч шахед-типних дронів. Окремі ночі фіксували по 600–800 і більше апаратів різних модифікацій. Шахед 131 використовували як для ударів по прифронтовій зоні, так і для атак на енергетику та цивільну інфраструктуру в глибині країни.
Постійний тиск виснажує системи ППО, змушує тримати в готовності розрахунки та витрачати дорогі ракети на відносно дешеві цілі. Водночас кожне успішне перехоплення — це врятовані життя та об’єкти. Українські підрозділи все частіше застосовують комбіновані методи: радіоелектронне подавлення на підльоті, зенітну артилерію та спеціалізовані перехоплювачі дронів, зокрема американські системи Merops, які вже продемонстрували ефективність проти шахедів.
Протидія шахед 131: український досвід та інновації
Українська протиповітряна оборона еволюціонувала разом із загрозою. На ранніх етапах основним інструментом були зенітні установки та авіація. Згодом на перший план вийшла радіоелектронна боротьба — створення «купольних» зон глушіння, які збивають дрони з курсу ще до підльоту до цілі.
Сьогодні активно використовують мобільні групи з кулеметами та спеціальними рушницями, а також перехоплювачі-дрони. Високий відсоток знищення досягається саме завдяки поєднанню методів. Росія, своєю чергою, відповідає новими модифікаціями: захищеними антенами, зміною частот, використанням імітаційних дронів і реактивних варіантів, які летять швидше й складніше перехоплюються.
Ключ до успіху — не лише техніка, а й постійний аналіз уламків, швидке впровадження контрзаходів та міжнародна допомога в системах ППО. Шахед 131, попри свою примітивність на перший погляд, змусив переосмислити підходи до захисту неба над цілими країнами.
Еволюція родини шахед та перспективи
Шахед 131 не стоїть на місці. Російські інженери адаптують його під реалії війни: покращують стійкість до глушіння, експериментують з тепловізійними або AI-елементами наведення в окремих партіях, інтегрують у складні рої з реактивними Геранями-3 та іншими новими розробками. Виробництво продовжує зростати, а тактика — ускладнюватися.
Для України це означає необхідність ще більшої інтеграції систем раннього виявлення, автоматизації перехоплення та розвитку власних дешевих контр-дронів. Шахед 131 став уроком: у сучасній війні не завжди перемагає найскладніша техніка. Іноді вирішальною виявляється здатність протистояти масованому, дешевому й наполегливому противнику, який не шкодує ресурсів на виснаження.
Досвід застосування та протидії цим дронам продовжує формувати нові підходи до ведення бойових дій і захисту цивільного населення. Кожна вдосконалена система ППО, кожен перехоплений апарат — це крок до того, щоб такі атаки втрачали свою ефективність.
