Володимир Григорович Рутківський — український поет, прозаїк і дитячий письменник, чиє ім’я стало синонімом захопливих пригод, козацької звитяги та глибокого занурення в маловідомі сторінки вітчизняної історії. Народжений 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве на Черкащині, він прожив довге життя, повне творчих пошуків, і помер 31 жовтня 2021 року в Одесі. Його книги не просто розважають — вони виховують гордість, вчать бачити силу там, де раніше бачили лише втрати, і дарують молодим читачам відчуття, що українська історія — це не низка поразок, а низка перемог духу.
Тетралогія «Джури», роман-легенда «Сторожова застава» та дилогія «Сині Води» принесли автору Національну премію України імені Тараса Шевченка, премію імені Лесі Українки, Книгу року ВВС та інші відзнаки. Рутківський поєднав інженерну точність мислення з поетичною чутливістю, пережив радянські цензурні випробування і в незалежній Україні розкрився як майстер історичної прози для дітей та юнацтва. Його спадщина — це не лише полиці з книгами, а цілі покоління читачів, які через його історії навчилися пишатися тим, ким вони є.
Дитинство, випробуване війною
Вісімнадцятого квітня 1937 року в родині вчителів — батька Григорія, директора школи, та матері, вчительки молодших класів — народився Володимир. У селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині ще панувала довоєнна тиша: бузок за вікном, сімейні ритуали чаювання з «Київськими помадками», які хлопчик купував у крамниці і ділився з батьками та молодшим братом Віктором. Ці яскраві спогади про єдність і прості радості він пізніше зафіксує в автобіографічній повісті «Потерчата».
Війна обірвала ідилію. Дитинство Рутківського припало на воєнне лихоліття. Страх, мовчанка дорослих, постійне відчуття загрози — усе це лягло в основу його пізнішого світогляду. У «Потерчатах» письменник назве дітей «потерчатами» — тими, хто несе тягар дорослих помилок і замовчувань. Один з найсильніших образів — старий хворий батько, який у маренні повзе по-пластунськи, виконуючи наказ, відданий понад шістдесят років тому на фронті. Цей епізод показує, як війна продовжує жити в тілах і душах навіть через десятиліття.
Шкільні роки пройшли в Богодухівській, а згодом — у Великобурімській середній школі Чорнобаївського району. Вчителі-батьки прищепили любов до знань і до рідного слова. Уже тоді хлопець виявляв інтерес до історії — не сухих дат, а живих історій про людей, які чинили опір обставинам. Цей інтерес згодом стане головною темою всієї його творчості.
Освіта та перші кроки в професії
1955 року Володимир вступив до Одеського інституту харчової холодильної промисловості, а за два роки перевівся на хіміко-технологічний факультет Одеського політехнічного інституту, який закінчив 1959-го. Точність інженерного мислення пізніше допоможе йому будувати складні, багатошарові сюжети романів. Після інституту він працював апаратником на Одеському суперфосфатному заводі (1960–1966). Там народилася збірка нарисів «Земля майстрів» — документальне свідчення про трудові будні, видана російською 1985 року.
Але технічна кар’єра не стала покликанням. Уже 1959 року Рутківський почав друкуватися як поет. Зрозумівши, що справжнє його покликання — слово, він подався в журналістику: кореспондент газет «Январець» та «Трибуна студента», редактор Одеського обласного радіо (1968–1973). 1975 року закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті імені Максима Горького в Москві. Це дало системну літературну освіту, але не зламало українського коріння.
Журналістика, цензура та становлення письменника
Радянська доба для Рутківського була часом постійного балансування. Твори українською відмовляли друкувати у видавництві «Веселка», звинувачуючи автора в націоналізмі. Натомість російські переклади охоче приймали московські видавництва. Така ситуація змушувала шукати обхідні шляхи, але не змусила зрадити мову. Член Спілки письменників СРСР з 1969 року, Рутківський з 1986–1989 та з 2003 року обіймав посаду відповідального секретаря Одеської обласної організації НСПУ.
Журналістська робота загартувала стиль: чіткість, динаміка, вміння тримати увагу читача. Сценаристська робота на Одеській кіностудії (1978–1979) додала кінематографічності — його тексти легко лягають на екран. Пізніше це проявиться в успішній екранізації «Сторожової застави».
Одеса — місто, що стало домом і джерелом сили
Із студентських років Одеса стала для Рутківського рідним містом. Більше трьох чвертей життя він прожив на березі Чорного моря. Тут він працював інженером на заводі «Мікрон» (1981–1984), завідувачем відділу газети «Одеські вісті» (1991–2001), тут писав і тут зустрів останні дні. Морська широчінь, космополітизм порту, особлива одеська атмосфера — усе це пронизує його твори легкістю та відкритим поглядом на світ. Улюбленим видом спорту письменника був футбол — ще один прояв любові до динаміки, командної гри та несподіваних поворотів.
Поетичний доробок
Рутківський дебютував як поет. Збірки «Краплини сонця» (1966), «Плоти» (1968), «Повітря на двох» (1973), «Відчиніть Богданкове вікно» (1974), «Рівновага» (1976), «Знак глибини» (1987), «День живої води» (2005) — це лірика, сповнена світла, морської свіжості та філософських роздумів. Поезія залишалася важливою частиною творчості все життя, хоча широку славу принесла саме проза для дітей.
Перехід до дитячої прози та фентезі
Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х Рутківський звернувся до дитячої літератури. Дилогія про Ганнусю («Канікули у Воронівці», «Намети над річкою»), трилогія «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі», «Щирик зі Змієвої гори» поєднують реалістичні пригоди з казковими елементами. У цих книгах уже чітко проступає головна риса автора: уміння говорити з дитиною серйозно, без повчальності, через гру, гумор і справжні емоції.
«Сторожова застава» — легенда, що ожила
Роман-легенда «Сторожова застава» (1991, журнал «Однокласник») став проривом. За нього автор отримав премію імені Миколи Трублаїні (1992) та премію імені Лесі Українки (2002). Твір переосмислює давні українські мотиви, повертає Іллю Муромця до українського контексту і поєднує історичну достовірність з фентезійним драматизмом. 2017 року за романом зняли однойменний художній фільм (режисер Юрій Ковальов). Це була перша велика екранізація твору Рутківського і яскраве підтвердження кінематографічності його письма.
Тетралогія «Джури» — козацькі характерники в серці пригод
Наймасштабніший твір — тетралогія «Джури»: «Джури козака Швайки» (2007), «Джури-характерники» (2009), «Джури і підводний човен» (2010), «Джури і Кудлатик» (2015). Головні герої — троє юних козаків-характерників Швайка, Грицик та Санько — поєднують історичну правду з магією, гумором і динамічними пригодами. Автор показав козацьке лицарство як живий кодекс честі, кмітливості та відданості. За трилогію (пізніше тетралогію) 2012 року Рутківський отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка. Книги миттєво стали улюбленими серед школярів і увійшли до програм позакласного читання.
Історичні романи «Сині Води» та інші
Дилогія «Сині Води» (скорочені версії 2004, повна 2011) розповідає про битву на Синіх Водах 1362 року. Разом із князем Боброком юні герої стають учасниками подій, що визначили долю українських земель. За цей твір автор отримав премію «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця (2005) та Книгу року ВВС (2011) — єдину дитячу книгу, яка здобула цю відзнаку до запровадження окремої категорії. Інші твори — «Слуга баби-Яги», «Потерчата», посмертна «Злюще цапище» — доповнюють картину автора, який не боявся складних тем і завжди знаходив у них місце для надії.
Нагороди та визнання
| Рік | Премія / Відзнака | За що присуджено |
|---|---|---|
| 1992 | Премія імені Миколи Трублаїні | Роман «Сторожова застава» |
| 2002 | Премія імені Лесі Українки | Роман «Сторожова застава» |
| 2005 | Премія «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця | Трилогія «Сині Води» |
| 2011 | Книга року ВВС | Роман «Сині Води» |
| 2012 | Національна премія України імені Тараса Шевченка | Тетралогія «Джури» |
| 2018 | IBBY Honour List | Повість «Гості на мітлі» |
Частину коштів Шевченківської премії письменник використав для заснування приватної літературної премії «Джури» — для підтримки нових авторів історично-краєзнавчої літератури для дітей.
Особистість письменника крізь спогади сучасників
Сучасники згадують Рутківського як доброзичливого, мудрого, виваженого і харизматичного «Велетня Слова». Він любив футбол, море, книги і вважав, що дитяча література не поступається «дорослій» за глибиною. Його принцип — дивитися на український світ очима героя, а не жертви. Після його книг хочеться жити, любити і пишатися. У 2013–2021 роках він очолював журі одеського літературного конкурсу «Корнейчуковська премія», підтримуючи молодих авторів.
Спадщина та вплив на сучасну українську культуру
Книги Володимира Рутківського досі входять до шкільних програм, їх читають у родинах, за ними знімають фільми. Тетралогія «Джури» та «Сторожова застава» стали класикою, яка формує національну ідентичність через пригоди, а не через сухі факти. У часи, коли українська історія знову потребує живого слова, твори Рутківського виконують роль містка між минулим і майбутнім. Його приватна премія «Джури» продовжує справу — підтримує тих, хто, як і він колись, хоче розповісти дітям правду про нашу землю красиво, чесно і з вірою в перемогу.
Сьогодні, відкриваючи будь-яку книгу Рутківського, читач ступає на стежку, де козаки-характерники захищають рідну землю, де юні герої змінюють хід історії, а море і степ дихають свободою. Цей світ, створений письменником з Черкащини, який усе життя любив Одесу, залишається живим і необхідним — для дітей, підлітків і дорослих, які шукають у літературі не лише розвагу, а й силу йти далі.
