22 березня Православна Церква України за новим стилем вшановує священномученика Василія Анкірського — пресвітера, який у IV столітті мужньо захищав чистоту віри перед аріанською єрессю та гоніннями імператора Юліана Відступника. Цей день поєднує спогад про кривавий подвиг священика з народними традиціями весняного тепла й оновлення, відомими як Василь Теплий. У 2026 році дата припадає на неділю, четверту седмицю Великого посту, що додає святу глибокого літургійного виміру — witness мученика переплітається з покликом до духовного сходження.
Свято нагадує, що віра не абстрактна ідея, а жива позиція, яка вимагає стійкості навіть перед загрозою смерті. Народні прикмети та звичаї цього дня допомагають сучасним родинам відчути зв’язок із природним циклом і ancestral мудрістю, водночас не відриваючись від церковного календаря. Для новачків це можливість вперше усвідомити, чому церква зберігає пам’ять про конкретних людей минулого, а для досвідчених вірян — нагода переосмислити власну стійкість у часи, коли тиск на християнські цінності набуває нових форм.
Священномученик Василій Анкірський народився близько 290 року в Галатії, у місті Анкіра (сучасна Анкара, Туреччина). Він був освіченою людиною, володів грецькою мовою, за деякими свідченнями займався лікарською справою. Став пресвітером місцевої церкви й активно підтримував єпископа Маркела у боротьбі проти аріанства — течії, яка заперечувала божественну природу Христа й стверджувала, що Син не єдиносущний Отцю. Коли аріани скликали свій собор і позбавили Василія сану, православний Палестинський собор за участі близько 230 єпископів відновив його у священстві. Це рішення підкреслило: істина не залежить від політичної більшості чи тиску влади.
За часів імператора Юліана Відступника (361–363 рр.), який прагнув відродити язичництво й ослабити християнство, Василій не змовчав. Він відкрито викривав відступництво, закликав паству триматися православного вчення й не брати участі в ідольських жертвах. Юліан, відомий своєю ненавистю до християн, наказав заарештувати священика. На суді Василій сміливо викрив імператора. За це його піддали жорстоким тортурам: палили розпеченими залізними прутами, кололи ними плечі й живіт. Навіть у муках він не переставав молитися. 28 або 29 червня 362 року священномученик віддав душу Богу. Пам’ять про нього перенесли на 22 березня, щоб уникнути збігу з днем святих апостолів Петра і Павла.
Ця історія — не просто хроніка страждань. Вона демонструє, як один священик став «стовпом Церкви», за словами кондака. Його приклад показує, що захист віри іноді вимагає не тільки слів, а й крові. У часи, коли аріанство розколювало суспільство, а державна влада поверталася до язичництва, Василій обрав шлях чесності й вірності Христу. Сьогодні це резонує з викликами, перед якими постає християнин: тиск секулярного світу, спокуси компромісу, необхідність чітко розрізняти істину й омани.
22 березня за новим церковним календарем, який Православна Церква України використовує з 2023 року, фіксує саме цей день пам’яті. Раніше, за старим юліанським стилем, свято припадало на 4 квітня. Зміна на 13 днів вперед зробила дату ближчою до астрономічної весни, що гармонійно збіглося з народним сприйняттям «Василя Теплого». У 2026 році 22 березня — неділя, четверта у Великому пості. Церква цього дня також згадує преподобного Іоана Ліствичника, автора «Ліствиці» — книги про сходження душі до Бога через чесноти. Поєднання мученицького свідчення Василія з літургійною темою духовної драбинки створює потужний образ: віра вимагає і стійкості в боротьбі, і постійного внутрішнього зростання.
Календарна реформа в Україні не просто змістила дати. Вона повернула богослужбовий ритм ближче до природного й сучасного сприйняття часу. Для багатьох родин це означає, що весняні прикмети тепер легше пов’язати з конкретним церковним днем. Водночас церква зберігає глибину передання: мученик залишається мучеником незалежно від календаря.
Народна назва «Василь Теплий» або «Василь Соняшник» з’явилася не випадково. Близько 4 квітня за старим стилем у більшості регіонів України вже відчутно теплішає, сходить сніг, прокидається земля. Господині пекли калачі або коржики у формі сонця — символу тепла, життя й Божого благословення. Ці вироби пригощали сусідів і бідних, вірячи, що щедрість приносить добрий урожай. Діти виносили на сонце простирадла або одяг, «щоб весна увійшла в дім». Деякі родини оглядали господарство: чи потребує хата ремонту після зими, чи готовий сад до посадок.
Прикмети цього дня стосувалися переважно врожаю та погоди. Якщо на сході сонце оточували червоні кола — очікували багатого літа. Ясне небо вранці віщувало спекотні місяці, а туман — дощову весну. Вважається, що в цей день не варто голосно розповідати про великі плани: «зурочиться». Не рекомендували сваритися, лаятися або бажати зла — негатив міг «прилипнути» на весь рік. Деякі господині уникали важкої роботи вдома: не підмітали підлогу, не виносили сміття, щоб «не вимести» щастя чи весняну енергію. Прання й сушіння білизни на вулиці також вважали небажаними — волога «стягувала» холод.
Ці звичаї не є суто церковними заповідями, а народним шаром, що виріс навколо дня пам’яті. Вони вчать поважати перехідний період від зими до весни, зберігати мир у родині й не поспішати з оцінками майбутнього. У сучасних умовах багато хто адаптує їх: пече сонячні булочки з дітьми, влаштовує сімейну молитву або просто проводить день без сварок, присвячуючи його спілкуванню.
Церква не встановлює жорстких заборон на 22 березня, окрім загальних постових правил (якщо день припадає на піст). Головне — не робити того, що руйнує мир і відволікає від молитви. Не варто планувати гучні розваги чи важкі фізичні роботи, які заважають відвідати богослужіння. Краще присвятити час читанню житія святого, спільній молитві або допомозі нужденним. Для тих, хто тільки починає церковне життя, достатньо запалити свічку в храмі й попросити Василія зміцнити віру. Досвідчені віряни можуть додати до правила тропар або кондак священномученику, роздумувати над його прикладом під час посту.
Тропар, глас 4 (у поширеному українському перекладі): «Звичаїв апостолів причасником і їхнім намісником став ти, богонатхненний, бо знайшов шлях до видіння. Тому слово істини справляючи, і віри заради постраждав ти аж до крові. Священномучениче Василію, моли Христа Бога спастися душам нашим».
Кондак наголошує, що святий «законно течію звершив, віру зберіг» і став «стовпом непохитним Церкви», сповідуючи нероздільну Трійцю. Ці тексти допомагають відчути, що мучеництво — не трагедія, а перемога віри.
У 2026 році, коли день збігається з неділею преподобного Іоана Ліствичника, духовний зміст посилюється. «Ліствиця» вчить боротися з пристрастями крок за кроком. Приклад Василія показує, що іноді цей шлях вимагає не тільки внутрішньої роботи, а й публічного свідчення. Сучасний вірянин може запитати себе: чи готовий я відстоювати істину в колі друзів, на роботі, в інтернеті? Чи не поступаюся зручності, як колись аріани поступалися тиску?
Для родин з дітьми день стає нагодою розповісти просту історію про священика, який не зрадив Христа навіть під тортурами. Можна разом спекти «соняшники», почитати коротке житіє й помолитися за зміцнення віри в Україні. Для самотніх або літніх людей — можливість прийти до храму, де цього дня служать особливу пам’ять, і відчути спільноту.
Свято 22 березня не вимагає грандіозних жестів. Воно запрошує до тихої стійкості: зберігати віру, коли навколо багато спокус відступитися; підтримувати мир у домі, коли легко зірватися; помічати перші ознаки весни й дякувати за них Творцю. Священномученик Василій Анкірський своїм життям і смертю показав, що справжня свобода — це вибір Христа навіть ціною всього. У дні, коли церква згадує його, ми маємо шанс зробити цей вибір свідомо й радісно.
