Павло Яремович Павлишин уособлює той тип фахівця, для якого ядерна енергетика стала не просто роботою, а справою життя, що поєднує технічну точність, відповідальність за сотні людей і стратегічне бачення енергетичної безпеки країни. Його шлях від оператора реакторного цеху до генерального директора Рівненської АЕС, а згодом — до першого заступника міського голови Вараша, демонструє, як послідовне професійне зростання формує лідера, здатного діяти в умовах мирного часу й повномасштабної війни.
Народжений у 1967 році в сибірському селі Орішне Красноярського краю в родині, позначеній радянськими переселеннями, він повернувся в Україну підлітком, здобув фах енергетика й пройшов усі щаблі кар’єри на одній зі стратегічних атомних станцій держави. Сьогодні його досвід допомагає балансувати інтереси атомного підприємства та громади Вараша, де Рівненська АЕС залишається головним роботодавцем і джерелом стабільності.
У 2025 році Павло Павлишин видав книгу «Атомна війна» — автобіографічну публіцистику, в якій поєднав технічні деталі роботи станції під час вторгнення з особистими рефлексіями про відповідальність, колектив і виклики, що постали перед енергетикою України. Це не просто спогади, а свідчення людини, яка десятиліттями тримала руку на пульсі одного з найскладніших об’єктів країни.
Ранні роки: сибірський загартований характер і повернення до України
Сім’я Павла Павлишина сформувалася в суворих умовах Красноярського краю, куди доля закинула батька з Івано-Франківщини та матір з Литви. Радянська система розкидала людей, але в цьому середовищі народилася стійкість, яка пізніше стала опорою в гарячих реакторних залах. У 1984 році родина повернулася до Калуша, де Павло закінчив середню школу №2.
Навчання в Одеському політехнічному інституті на енергетичному факультеті за спеціальністю «Атомні електростанції та установки» перервала служба в ракетних військах на Новгородщині з 1985 по 1987 рік. Повернувшись, він завершив освіту в 1992 році — саме тоді, коли Україна здобувала незалежність, а атомна галузь переживала перехідний період.
У березні 1992 року молодий спеціаліст прийшов на Рівненську АЕС оператором реакторного відділення реакторного цеху №2. Це була базова, але критично важлива позиція: контроль параметрів, моніторинг стану обладнання, перші кроки в розумінні того, як працює «серце» станції — ядерний реактор, де ланцюгова реакція поділу ядер урану перетворюється на тепло, пару й електрику.
Сходження сходинками: від інженера до головного технолога
Кар’єра Павла Павлишина на Рівненській АЕС тривала понад тридцять років і охопила практично всі ключові ланки експлуатації. Після оператора він працював інженером з експлуатації реакторного устаткування, провідним інженером з керування реактором. У 1998 році почався керівний етап: начальник зміни реакторного цеху №2 — посада, що вимагає миттєвих рішень і повної відповідальності за безпеку зміни та обладнання.
Наступні кроки вели через навчально-тренувальний центр: заступник начальника, начальник центру. Тут формувалася культура безпеки — система підготовки персоналу, тренажери, сценарії аварійних ситуацій. Павло Павлишин брав участь у створенні еталонного підходу до навчання, який пізніше визнали орієнтиром для інших станцій.
Подальші посади — заступник головного інженера з підготовки персоналу, заступник головного інженера з експлуатації блоків 3 і 4, перший заступник головного інженера — головний технолог — дозволили глибоко зануритися в технічну політику станції. Кожен етап додавав розуміння: безпека — це не декларація, а щоденна дисципліна колективу, де кожна ланка взаємопов’язана.
| Період | Посада | Ключовий внесок |
|---|---|---|
| 1992–1998 | Оператор, інженер, провідний інженер, начальник зміни РЦ №2 | Освоєння технологій реактора, формування навичок оперативного керування |
| 1998–2012 | Керівні посади в НТЦ, заступник головного інженера з експлуатації та підготовки персоналу | Розвиток системи навчання, впровадження стандартів безпеки |
| 2012–2022 | Генеральний директор ВП «Рівненська АЕС» | Забезпечення стабільної роботи, модернізація, європейська інтеграція |
Дані узагальнено на основі офіційних відомостей Вараської міської ради та публікацій про кар’єру.
Десятиліття керівництва: безпека як основа стабільності
У червні 2012 року 45-річний Павло Павлишин очолив Рівненську АЕС. За десять років на цій посаді станція зберігала високі показники надійності, проводила модернізацію обладнання, підвищувала кваліфікацію персоналу. Навчально-тренувальний центр під його впливом став орієнтиром для галузі. Принцип «безпека — понад усе, колектив — головна сила» втілювався в конкретних рішеннях: регулярні тренування, аналіз інцидентів, адаптація до європейських стандартів.
Рівненська АЕС виробляла значну частку електроенергії України. Стабільна робота чотирьох енергоблоків забезпечувала енергетичний тил навіть у складні періоди. У 2021 році Павло Павлишин захистив дисертацію кандидата технічних наук на тему підвищення надійності енергетичної арматури, однак у січні 2024 року ступінь було позбавлено через виявлений плагіат — частина тексту збігалася з радянським підручником доЧорнобильського періоду.
Війна 2022 року: ремонтні бригади під ризиком і книга як свідчення
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року поставило атомну галузь перед новими загрозами — від пошкодження інфраструктури до ризиків для персоналу. Павла Павлишина перевели на посаду директора ВП «Атомремонтсервіс», де він координував бригади з відновлення пошкоджених ліній та обладнання в умовах бойових дій. Робота вимагала оперативності та готовності діяти в зонах підвищеного ризику.
Він намагався повернутися на посаду генерального директора РАЕС через суд, посилаючись на норми трудового законодавства воєнного часу, але остаточно цього не сталося. У 2025 році вийшла книга «Атомна війна», де автор описує події початку вторгнення, заходи безпеки на станції та особисті переживання. Презентації відбулися у Вараші та Рівному; видання поєднує публіцистику з автобіографією й отримало відгуки як відверта розповідь про відповідальність у кризу.
Новий етап у Вараші: міст між станцією та громадою
25 жовтня 2022 року Павло Павлишин став першим заступником міського голови Вараша. Він координує управління економіки та розвитку громади, безпеки та внутрішнього контролю, відділ земельних ресурсів та адміністративно-господарський відділ. Прийом громадян, вирішення земельних питань, інфраструктурні проєкти — усе це лягає на його плечі.
Досвід атомника тут стає перевагою: розуміння потреб Рівненської АЕС дозволяє балансувати інтереси підприємства та міста, де станція — головний роботодавець і джерело бюджетних надходжень. Практичні рішення щодо безпеки, розвитку території та взаємодії з колективом станції продовжують лінію служіння, започатковану ще в реакторному цеху.
Особисте та суспільний контекст: декларації, сім’я, спорт
Павло Павлишин одружений, має двох дорослих синів. Родина володіє будинком у Рівненській області. У деклараціях за останні роки зафіксовано значні активи: понад 200 тисяч доларів і євро готівкою, автомобіль Mercedes-Benz S 400 2021 року, Mercedes-Benz GLE 350D, мотоцикл Harley-Davidson, квартиру в Києві площею 120 м², придбану у 2020 році. Дружина у 2024 році придбала електрокар Zeekr 001. Інформація про майновий стан походить із повідомлень детективного бюро Absolution.
У 2022 році син Євгеній Павлишин став фігурантом справи про побиття двох жінок на базі відпочинку «Холодок» у селі Рудка, що належить родині. Одна з потерпілих, 64-річна жінка, померла від травм через кілька днів. Справа починалася як умисне вбивство, але згодом її перекваліфікували на хуліганство та умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; суд призначив умовне покарання. Цей випадок викликав широкий суспільний резонанс і дискусії про справедливість та зв’язки. Сам Павло Павлишин не мав дисциплінарних наслідків на посаді.
Паралельно з роботою Павло Павлишин активно займався спортом — від пробіжок під градирнями РАЕС до впровадження триатлону на станції. Це не просто хобі, а спосіб підтримувати форму й командний дух у колективі, де фізична й психологічна стійкість безпосередньо впливає на безпеку.
Що залишається за кадром офіційних біографій
За десятиліттями посад і декларацій стоїть людина, чиє життя почалося з сибірського холоду й повернення до української землі. Кожен крок — від оператора до директора — будувався на розумінні: атомна енергетика вимагає не лише знань, а постійної пильності й довіри до команди. Книга «Атомна війна» стала спробою зафіксувати цей досвід для нащадків і для тих, хто сьогодні вирішує, якою буде енергетика України після перемоги.
У Вараші Павло Павлишин продовжує роботу, де технічна експертиза зустрічається з повсякденними потребами громади. Його історія — це не лише про один кар’єрний шлях, а про те, як фахівці, загартовані складними умовами, тримають енергетичний і соціальний фронт країни в найважчі часи. Розмова про таких людей триває, бо від їхнього досвіду залежить, наскільки стійкою залишатиметься українська енергетика завтра.
