Адмірал Кузнецов — це унікальний корабель, який втілює усю історію спадку радянської морської потуги та сучасні проблеми Росії в море. Це єдиний авіаносець російського флоту, який за своїм життям пережив більше драм і невдач, ніж багато комерційних суден за століття. Розташовуючись нині в Мурманську без екіпажу і планів повернення в службу, він став живим символом промислового колапсу та стратегічних помилок.
Історія цього кораблю — це розповідь про амбіції в кінці Холодної війни, про те, як СССР намагався конкурувати з американським ВМФ, про розпад союзу в найгірший момент, коли судно ще не було готово. Але це також історія про техніку, яка не витримала випробування часом, про мільярди розстрачених гривень та про те, як одна машина стала символом неспроможності супердержави.
Адмірал Кузнецов — це важкий авіаносець-крейсер, проектування якого велося з розрахунком на 40–50 років служби, але вже у 41 рік його стан викликає питання про доцільність подальшого утримання.
Витоки проекту: амбіція радянського флоту
Проект 1143.5 — так офіційно позначався Кузнецов — народився в логіці позднього радянського керівництва, яке бачило у авіаносцях символ глобальної присутності. На відміну від США, які будували так звані CV (fleet carriers) — мобільні авіабази з катапультами, радянські конструктори пішли іншим шляхом. Вони розробили гібрид: важкий авіаносець-крейсер (TAVKR), який поєднував функції авіаносця з озброєнням ракетного крейсера.
Закладка килю відбулася 1 квітня 1982 року на верфі в Миколаєві, українському советському республіці. Це була єдина верф в СРСР, яка мала можливість будувати авіаносці. Спочатку судно назвали Рига, потім — Леонід Брежнєв, нарешті — його запустили у 1985 році під назвою Тбілісі. Остаточна назва на честь адмірала Миколи Кузнєцова прийшла тільки у 1990 році, коли Грузія відмежовувалася від СРСР і ім’я міста на кораблі виглядало непатріотично.
Офіційно прийнятий у флот у січні 1991 року, судно досягло повної готовності до служби лише у 1995-му. Це відбилось на його початковій карті: той флот, якому його призначали, більш не існував. Юна Російська Федерація успадкувала старого гіганта без грошей на його утримання.
Технічні характеристики: гібрид із суперечностями
Кузнецов — це кораблі водотоннажністю понад 58 тисяч тонн, з довжиною 305 метрів. Для порівняння: американський авіаносець USS Nimitz мас довжину 333 метри при водотоннажності 101 тисяча тонн. Російський варіант був компактнішим, але набагато менш універсальним. На його палубі розташована характерна 12-градусна скатна рампа замість американської катапульти — це означало, що літаки повинні розганятися по напільні розбігу.
Озброєння включало 12 протикорабельних ракет П-700 Граніт, зенітні комплекси, артилерійські установки. На палубі могли базуватись до 24 літаків — су-33, міг-29К та вертольоти ка-27 і ка-31. Силова установка складалась з восьми котлів, які генерували 200 тисяч кінських сил.
Проте саме ця силова установка стала однією з основних проблем. Старі турбопаливні котли, які палили важким мазутом, видавали характерний чорний дим, видимий з горизонту на кілька кілометрів. Це не було косметичною проблемою — це вказувало на технічну застарілість, неакуратність палива та загальну культуру утримання, яка послідує англійській школі XIX століття.
Злидні у морі: розробіння і занепад
За три декади служби Кузнецов проводив своєю наявністю у північних морях, здійснював навчальні походи до Середземного моря. Більшість часу він витратив на переривчасте утримання і дрібні ремонти. Але 2016 року конфлікт у Сирії дав кораблю шанс вперше застосувати боєву потужність.
У жовтні 2016 року Кузнецов зі ескортним угрупуванням вийшов з Мурманська у довгий перехід до Середземного моря. Путін отримав доповідь від міністра оборони про те, що авіаносець почне завдавати ударів по терористам у Сирії. На палубі розташувались су-33 і міг-29К. Перші бойові вилети почались 15 листопада 2016 року. За два місяці дислокації летунство провело 420 бойових вильотів, 117 з яких ночами. Але це був також час утруднень: два літаки впали в море під час посадки на палубу, що свідчило про труднощі з посадковим обладнанням.
Пізніше, у січні 2017 року, Путін видав наказ про скорочення присутності у Сирії, і Кузнецов повернувся додому. Це було його останнім боєвим походом. З того часу, 2017 року, корабель ніколи більше не плавив у бойову службу.
Модернізація, яка не вдалась: мільярди на руїни
За повідомленнями, починаючи з 2018 року, Кузнецов мав піти на капітальний ремонт і модернізацію. План полягав у заміні змученої силової установки, оновленні систем озброєння та продовженні служби на кілька десятиліть. Бюджет розраховувався на мільярди рублів — від 20 мільярдів спочатку до понад 1 мільярда американських доларів у рішення, які приймались пізніше.
Але розпочата в 2018 році модернізація перетворилась на чергову драму. До цього пирвалася казна дефектів, які потребували не просто ремонту, а переробки багатьох систем. Стався крах плавучого сухого дока ПД-50 у 2018 році, який давив на палубу тонної крана, завдаючи шкоди конструкції. У 2019 році сталась велика пожежа на борту, у 2022 році — ще одна. Інженери визначили, що замість четирьох з восьми котлів потрібно замінити все вісім, оскільки в попередніх виявились потенційно смертельні дефекти.
Кожна етап ремонту супроводжувалась затримками, розкрадяннями, корупцією. Один із директорів верфі був заарештований за розкрадення. Санкції проти Росії у 2014 році стали причиною неможливості отримувати компоненти від України, яка раніше постачала двигуни, запчастини та матеріали. Окремо розраховували нові сухі доки, але перспектива будівництва затягнулась на роки.
Термін служби розтягується: обіцянки і невдалі графіки
| Період | Обіцяна дата повернення | Результат |
| 2018 | 2022 | Не вдалось — почались роботи |
| 2022 | 2024 | Не вдалось — затримки, дефекти |
| 2024 | 2025 | Не вдалось — роботи припинені у липні 2025 |
| 2025 | Невизначено | Кораблі отримав статус в консервації |
Розраховується на основі даних російських офіційних джерел (19FortyFive, Forbes 2026) та повідомлень аналітиків.
Кожне обіцяння повернення встиралось об дійсність жорстоких обставин. Утримувач контрактів — об’єднана судобудівна корпорація Росії — регулярно обіцяла скорочення термінів, але реальність виявлялась далеко гіршою, ніж плани. Інженери просто не мали засобів вирішити накопичені проблеми. Запасні частини не поставлялись, матеріали було важко знаходити, кваліфіковані спеціалісти розкидувались по всій країні та через призову у військо.
Крах амбіцій: офіційне припинення
У липні 2025 року російське керівництво офіційно припинило роботи над модернізацією. Андрій Костин, голова державної судобудівної корпорації, сказав журналістам, що продовжувати роботи більш не має сенсу: «Це 40-річний корабель, дуже дорогий актив. Або продати, або розібрати.»
У вересні 2024 року екіпаж Кузнецова уже переказали в бойові підрозділи, що були переведені до України. Сам корабель залишився у Мурманську у сумній самотності, без команди, без плану, без найменшого шансу на повернення до служби. Аналітики розцінили це як остаточну поразку. Навіть адмірал Сергій Аваньянц, колишній командувач Тихоокеанського флоту, назвав це «абсолютно правильним кроком», стверджуючи, що авіаносці цього класу застаріли і що майбутнє належить безпілотним системам, а не 40-річним гігантам.
По суті, Росія втратила свій єдиний авіаносець не в морській битві, а на верфі, під вивісками нереалізованих планів.
Міжнародна реакція: цікавість замість страху
Цікавий факт: коли американські офіцери ВМФ розмовляли про Кузнецова, це викликало у них не страх, а хіхіканння. Один старший офіцер американського флоту сказав військовому журналісту: «Що нас лякало щодо Адмірала Кузнецова? Той факт, що він можливо потоне.» Під час походів британці супроводжували його корабель, не обов’язково тому, що він становив загрозу, а то щоб переконатися, що він не потоне в Північному морі.
Чорний дим від його котлів став міжнародним посміховиськом. Західні аналітики регулярно видавали звіти про технічний стан судна, звертаючи увагу на величезні проблеми, які роблять його практично непридатним для сучасних морських операцій. Это не був символ російської потуги — це був символ її слабкості, замаскований під грандіозність.
Майбутнє: розбір или забуття
Станом на 2026 рік немає офіційного рішення щодо долі судна. Розглядаються варіанти продажу іншій країні (хоча на практиці купівельника не знайдеться), розбирання на метал або невизначеної консервації у Мурманську. Навіть у своєму занепаді Кузнецов залишається дорогим багажем: його утримання у стані консервації обходиться казні у мільйони щороку.
Історія адмірала Кузнецова закінчується не так, як його архітектори уявляли. Замість того щоб плавити морями від Арктики до Африки, він став експонатом провалу — кораблем, на якому засвідчений розрив між радянськими амбіціями та російськими можливостями. Це корабель, який так і не став тим, чим мав бути, але навічно залишився символом того, яким мав би бути радянський флот майбутнього.
