Володимир Вікторович Мороз народився 24 жовтня 1967 року в Кураховому Мар’їнського району Донецької області. Він помер 21 квітня 2025 року у віці 57 років. За цей час він пройшов шлях від вантажника та електрогазозварника на Курахівській тепловій електростанції до голови підкомітету з питань електроенергетики та транспортування електроенергії у Верховній Раді України IX скликання. Його біографія — це не просто перелік посад, а історія людини з глибоким практичним знанням донбаської промисловості, яка в умовах гібридної війни та повномасштабного вторгнення брала на себе відповідальність за прифронтовий район і енергетичну політику країни.
Ключовими віхами стали робота в котельних цехах ГРЕС і ТЕС, керівні посади в енергобудівних підприємствах Курахового, заступництво міського голови з питань житлово-комунального господарства, а з грудня 2014 року — очолювання Мар’їнської райдержадміністрації та районної військово-цивільної адміністрації. У 2019 році Мороз переміг на виборах у одномандатному окрузі №59 від партії «Опозиційна платформа — За життя». Після заборони партії у 2022 році він увійшов до депутатської групи «Відновлення України». У парламенті він зосередився на енергетиці — галузі, яку знав зсередини з часів ручної зварки.
Діяльність Мороза в Комітеті з питань енергетики та житлово-комунальних послуг припала на період, коли українська енергосистема зазнала наймасштабніших руйнувань за всю історію незалежності. Водночас його участь у поданні до Конституційного Суду 2020 року щодо антикорупційного законодавства та голосування за містобудівну реформу №5655 викликали суспільні дискусії. Передчасна смерть обірвала цю роботу, але залишила по собі приклад фахівця, який поєднував локальний досвід Донбасу з національними рішеннями.
Коріння в промисловому ландшафті Донбасу
Курахове — типове для Донеччини місто, де життя оберталося навколо теплової електростанції. Курахівська ТЕС, розташована на березі водойми, з її високими димарями, десятиліттями забезпечувала електроенергією не лише регіон, а й значну частину країни. Вугілля з місцевих шахт, гудіння турбін, нічна зміна — усе це формувало характер людей, для яких стабільна робота станції означала тепло в оселях і світло в школах.
24 жовтня 1967 року в цьому середовищі народився Володимир Мороз. Після служби в армії він не шукав легших шляхів. У 1988 році почав вантажником паливно-транспортного цеху Курахівської ГРЕС. Робота була важкою: вугільний пил, конвеєри, фізичне навантаження. Вже наступного року він опанував професію електрогазозварника ручної зварки третього розряду в котельному цеху №1. Пізніше підвищив кваліфікацію до четвертого розряду і перейшов на ТЕС МПМ «Екологія», де працював у котельних та пилепідготовчих цехах до 1997 року.
Цей період дав Морозу те, чого не замінить жодна управлінська школа: розуміння технології зсередини. Зварювати труби під тиском, усувати витоки в системах, які працюють при високих температурах, — усе це вимагало точності, відповідальності та вміння працювати в колективі. У 1990-ті роки, коли підприємства переживали кризу неплатежів і реструктуризацій, такі навички ставали конкурентною перевагою.
Паралельно з роботою Мороз здобував освіту. У 1996 році закінчив Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури за спеціальністю «Теплогазопостачання, вентиляція і охорона повітряного басейну». У 2005 році — Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди за спеціальністю «Економіка підприємства». Технічна база поєдналася з економічним мисленням — комбінація, яка пізніше дозволила йому ефективно керувати складними об’єктами.
Від виробництва до місцевого управління
У 1997–2000 роках Мороз обіймав посаду заступника директора з постачання АТЗТ «Донагросервіс». Потім — заступник начальника БМУ «Кураховенергобуд» (2000–2005), заступник директора ТОВ «Променергобуд» (2005–2010). Кожна з цих компаній була пов’язана з будівництвом і обслуговуванням енергетичних та промислових об’єктів. Він відповідав за постачання матеріалів, організацію робіт, контроль якості — усе те, що забезпечує надійність інфраструктури.
У 2010–2014 роках Мороз перейшов у місцеве самоврядування: став заступником міського голови Курахового з питань житлово-комунального господарства та благоустрою. Тут його технічний бекграунд виявився особливо корисним. ЖКГ у промисловому місті — це не лише ремонт труб і доріг, а й постійна боротьба з зношеністю мереж, які десятиліттями працювали на межі можливостей. Він знав, де «болить» система, бо сам колись усував ці «болі» зварювальним апаратом.
Грудень 2014 року став поворотним. Мороза призначили головою Мар’їнської райдержадміністрації. На той момент район уже пів року перебував у зоні активних бойових дій. Мар’їнка, Красногорівка, інші населені пункти регулярно потрапляли під обстріли. З вересня 2016 року він додатково очолив районну військово-цивільну адміністрацію — спеціальну форму управління, створену для територій, де цивільна влада потребувала тісної координації з військовими для забезпечення безпеки, евакуації, постачання гуманітарної допомоги та відновлення базових послуг.
Умови роботи були екстремальними. Постійні обстріли, пошкоджена інфраструктура, внутрішньо переміщені особи, проблеми з електро- та водопостачанням. Голова райдержадміністрації в таких умовах — це не кабінетна посада, а людина, яка щодня вирішувала, як зберегти життя людей і мінімальну життєздатність території. Мороз, з його досвідом енергетика, добре розумів критичність електропостачання для лікарень, водоканалів і опалення.
Політична кар’єра та обрання до Верховної Ради
У 2019 році Володимир Мороз балотувався до Верховної Ради в одномандатному виборчому окрузі №59. До округу входили Вугледар, Новогродівка, Селидове, Великоновосілківський і Мар’їнський райони — території з сильними індустріальними традиціями та складною безпековою ситуацією. Він переміг як кандидат від «Опозиційної платформи — За життя».
Обрання Мороза відображало настрої частини донбаського електорату: люди, які працювали на підприємствах, часто шукали політиків, здатних говорити про мирне врегулювання та економічні інтереси регіону. У парламенті він увійшов до фракції ОПЗЖ, а з серпня 2019 року — до Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. У 2020 році став головою підкомітету з питань електроенергетики та транспортування електроенергії.
Ця посада була логічним продовженням його професійного шляху. Електроенергетика для України — не просто галузь, а основа національної безпеки. Мороз, який починав зі зварювання труб на станції, тепер впливав на політику щодо генерації, передачі та розподілу електроенергії на національному рівні.
У 2020 році Мороз став співініціатором подання до Конституційного Суду щодо відповідності Конституції низки положень антикорупційного законодавства. Рішення суду призвело до скасування відповідальності за недостовірне декларування та фактично поставило під питання електронне декларування. Це рішення викликало значний резонанс: критики вважали його послабленням антикорупційної системи, прихильники — виправленням надмірного тиску на чиновників. Факт залишається фактом: Мороз публічно підтримав цей крок.
Після початку повномасштабного вторгнення та заборони ОПЗЖ у березні 2022 року Мороз вийшов з фракції. У травні того ж року він приєднався до депутатської групи «Відновлення України». У грудні 2022 року проголосував за містобудівну реформу (законопроєкт №5655), яка спрощувала процедури відбудови, але критикувалася громадськими організаціями за зменшення впливу громадян та потенційні корупційні ризики. Президент законопроєкт не підписав.
Мороз також був одним з авторів законопроєкту №7476-3 щодо позбавлення мандатів депутатів від заборонених партій, водночас пропонуючи механізми, які дозволяли б колишнім членам ОПЗЖ продовжувати роботу в місцевих радах.
Енергетична політика в умовах війни та спадщина
Очолюючи підкомітет з електроенергетики, Мороз працював у період, коли Росія систематично атакувала українську енергосистему. Теплові станції, підстанції, лінії передачі — усе зазнавало ударів. Досвід людини, яка знала, як влаштована котельня зсередини, ставав практичним інструментом для розуміння пріоритетів відновлення.
Його позиція щодо енергетичної безпеки базувалася не на теоретичних моделях, а на реальному знанні того, як швидко вивести з ладу або, навпаки, відновити об’єкт. У комітеті він опікувався питаннями генерації та транспортування електроенергії — напрямами, критичними для виживання країни взимку 2022–2023 та наступних років.
21 квітня 2025 року Верховна Рада повідомила про передчасну смерть народного депутата Володимира Мороза. Причина смерті в публічних джерелах не уточнювалася. Церемонія прощання відбулася 23 квітня в ритуальній залі клінічної лікарні «Феофанія» в Києві. Йому було 57 років. Він залишив по собі доньку та сина.
Спадщина Мороза — це насамперед приклад кар’єрного шляху, який рідко зустрінеш у сучасній українській політиці: від вантажника та зварника до голови профільного підкомітету. Людина, яка не просто «прийшла в політику», а виросла з промислового коріння Донбасу, пройшла через управління прифронтовим районом і опинилася в центрі енергетичних рішень під час найбільшої загрози для української енергосистеми за останні десятиліття.
Його історія показує, наскільки важливим для країни залишається голос регіонів з потужною індустріальною базою. Донеччина дала Україні не лише вугілля та електроенергію — вона дала фахівців, які розуміють ці процеси на рівні металу та пари. Володимир Мороз був одним з таких фахівців. Його раптовий відхід у 2025 році залишив порожнє місце в комітеті, де практичний досвід важить не менше за політичні декларації.
