Павло Вишебаба — це голос покоління, яке пройшло через Революцію Гідності, еко-боротьбу й повномасштабну війну, не втративши людяності. Народжений у Краматорську 28 березня 1986 року, він поєднав у собі журналіста, музиканта, засновника першої веганської кав’ярні України, голову громадської організації «Єдина Планета» та мінометника 68-ї окремої єгерської бригади. Його дебютна поетична збірка «Тільки не пиши мені про війну» стала справжнім бестселером, а вірші, як-от «Доньці» чи «Марсіани», увійшли до шкільної програми й торкають серця тисяч українців.
Сьогодні Павло — лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка, автор нової збірки «Марґіналії» 2026 року й людина, яка не просто пише про реальність, а живе нею на фронті. Його шлях показує, як особисті переконання можуть перерости в масштабний вплив: від антихутряних кампаній, що зібрали десятки тисяч підписів, до благодійних турів, які зібрали мільйони гривень на ЗСУ.
У цьому матеріалі ми розбираємо кожен етап його життя — від дитинства на Донеччині до сучасних перемог у творчості й особистому житті. Павло Вишебаба доводить, що поезія може бути зброєю, а активізм — щоденним вибором, навіть під обстрілами.
Ранні роки: від Краматорська до журналістики
Павло Олександрович Вишебаба народився в промисловому Краматорську Донецької області. Дитинство хлопця проходило в типовому радянському місті, де заводи диктували ритм життя. Перші спроби писати з’явилися ще в десять років, але тоді це були просто шкільні нотатки. Він вступив до Донбаської машинобудівної академії на інженерну спеціальність, проте після третього курсу зрозумів: техніка — не його шлях.
Документи забрав і перевівся на журналістику до Маріупольського державного університету. Закінчив його 2012 року з відзнакою. Паралельно три роки працював у газеті «Приазовський робочий», де набував досвіду репортажної роботи. Саме тоді сформувалася його гостра чутливість до несправедливості — якість, що пізніше визначить усю його діяльність.
У 2012-му Павло переїхав до Києва. Там його застала Революція Гідності. Він працював у прес-центрі Штабу національного спротиву, а після перемоги — півтора року в прес-службі Кабінету міністрів, займаючись міжнародною комунікацією. Потім перейшов на комунікації Верховної Ради. Цей період став для нього часом внутрішньої трансформації: у 2014 році, коли Краматорськ окупували, він остаточно відмовився від російської мови й перейшов виключно на українську.
Екоактивізм: від веганства до національних кампаній
У 2013 році Павло став вегетаріанцем, а в 2015-му — веганом. Для людини, яка виросла в регіоні з традиційно «м’ясною» культурою, це був свідомий крок. 13 квітня 2016 року він відкрив перше в Україні веганське кафе «One Planet» у Києві. Кафе стало не просто закладом харчування, а платформою для дискусій про екологію та права тварин.
У серпні 2016-го з’явився музичний оркестр «One Planet Orchestra», який виконував авторські композиції на вірші Павла. У 2017 році гурт став першим українським колективом, що повністю профінансував запис альбому через краудфандинг на «Спільнокошті» — зібрали понад 45 тисяч гривень. Цей досвід показав Павлу силу спільноти.
У грудні 2016-го він став співзасновником і головою ГО «Єдина Планета». Організація ставила перед собою амбітні цілі: припинення експлуатації тварин, заборона хутрових ферм, боротьба зі зміною клімату. У 2017 році Павла обрали посланцем з питань толерантності ПРООН в Україні. А в 2018-му він очолив кампанію «ХутроOFF». Петиція до Верховної Ради про заборону виробництва хутра набрала рекордні 27 тисяч підписів за короткий час.
Павло організовував десятки акцій під стінами Верховної Ради, Кабміну й Офісу Президента. У січні 2019-го разом із громадами зупинив будівництво норкових ферм на Волині та Львівщині. Співрежисером документального фільму «Норкотрафік: правда про хутрові ферми в Україні» (2021) став саме він. Фільм показав жахливі умови на фермах і став потужним інструментом впливу на суспільну думку.
Кампанії Павла Вишебаби не були просто протестами — вони змінили законодавче поле й свідомість тисяч людей, довівши, що один голос може стати хором.
Творчість: поезія, музика та літературні перемоги
Поезія Павла Вишебаби народилася з болю й любові. Дебютна збірка «Тільки не пиши мені про війну» вийшла в 2022 році. Перший тираж у 15 тисяч примірників розкупили за 15 днів. Книга двічі перевидавалася, 14 тижнів трималася в топ-20 «Книгарні «Є», чотири тижні — на першому місці. Ілюстрації Юрія Шаповала, редактура Івана Малковича, передмова Любка Дереша — все це зробило видання справжнім мистецьким явищем.
Вірш «Доньці» став одним із найвідоміших. У ньому батько звертається до дитини з проханням не писати про війну, бо хоче зберегти для неї світлий, мирний образ життя. Контраст між фронтовою реальністю й ніжними спогадами про мирне дитинство вражає щирістю. «Марсіани» — інше знакове оповідання, яке увійшло до шкільної програми разом із «Доньці» у 2024 році за наказом Міністерства освіти. Воно розповідає про людей, яких війна змінила до невпізнання, але не позбавила людяності.
У 2024 році Павло отримав премію імені Василя Симоненка за найкращу першу поетичну збірку. Переміг у конкурсі воєнної літератури «4.5.0» з віршем «Серце ріки». Його твори публікувалися в антологіях «Про що він мовчить», «Поміж сирен», «Соняховий Лев». У 2023-му в Польщі вийшла двомовна збірка «Моє покоління».
У 2026 році побачила світ нова книга «Марґіналії» — 96-сторінкове видання, де кожна тема розкривається через три вірші з різних кутів зору. Матері, батьки, (не)нормальне дитинство, кохання й смерть — ось основні мотиви. Павло називає її «тривимірною книгою», бо вона передає об’ємність емоцій.
Музика теж не стоїть осторонь. Співпраця в жанрі spoken word з Alyona Alyona, Kola, Nichka, DOVI та іншими. Два альбоми з «One Planet Orchestra», авторський YouTube-канал із срібною кнопкою (понад 100 тисяч підписників). Благодійні поетичні тури 2023–2024 років Україною та Європою зібрали понад 4,3 мільйона гривень на потреби 68-ї бригади.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 2016 | Відкриття кафе «One Planet» | Перша веганська кав’ярня в Україні |
| 2018 | Петиція «ХутроOFF» | 27 тисяч підписів — рекорд |
| 2022 | Вихід збірки «Тільки не пиши мені про війну» | Бестселер, два перевидання |
| 2024 | Премія ім. Симоненка | Визнання дебюту |
| 2026 | «Марґіналії» + одруження | Нові горизонти творчості й особистого життя |
Джерело даних: офіційний сайт автора та Вікіпедія (станом на 2026 рік).
Військова служба: від добровольця до мінометника
З перших днів повномасштабного вторгнення Павло Вишебаба став до лав ЗСУ. Служить у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Спочатку командир відділення польового вузла зв’язку, з 2025 року — мінометник батареї «Мінотавр». Фронт не став перешкодою для творчості — навпаки, зробив її потужнішою.
Його вірші — це щоденник покоління, яке воює. Вони не романтизують війну, а показують її справжню ціну: втому, біль, надію й любов. У 2023-му Павло провів благодійний тур 15 містами України, у 2024-му — європейський тур 13 містами. Кожна зустріч — це не просто читання, а розмова про те, як цивільні й військові можуть підтримувати одне одного.
Павло створив подкаст «На зв’язку» з психологом Володимиром Станчишиним — десять випусків про ПТСР, втрати, культуру пам’яті. Це не просто розмови, а практична допомога тим, хто пережив війну.
Особисте життя: кохання, розлучення та нове щастя
Павло має доньку, якій присвятив найтепліші рядки. У 2023 році він оголосив про розлучення. А в березні 2025-го в розподільчому пункті РТЦК та СП познайомився з Анжелікою Кравець. Через три місяці стосунків, на заході сонця на березі річки в колі побратимів, зробив їй пропозицію.
18 квітня 2026 року пара одружилася в Тернополі — тихо, без пафосу, але з великою любов’ю. Анжеліка — блогерка, яка стала підтримкою для військового поета. Їхня історія — нагадування, що навіть на війні життя продовжується й здатне дарувати нові шанси на щастя.
Вплив на культуру та майбутнє
Творчість Павла Вишебаби вже стала частиною сучасного українського канону. Його вірші читають у школах, цитують у соцмережах, слухають на концертах. Він показує, що поет може бути воїном, а воїн — поетом. Його досвід екоактивізму поєднується з фронтовими буднями, створюючи унікальний погляд на світ: планета потребує захисту не менше, ніж країна.
Нова збірка «Марґіналії» відкриває наступний етап — глибше занурення в особисте, сімейне, екзистенційне. Павло продовжує писати, виступати, підтримувати побратимів. І поки триває війна, його голос залишається одним із найщиріших і найпотужніших у сучасній українській літературі.
Кожна сторінка його книг, кожен виступ, кожен день на фронті — це внесок у перемогу. Павло Вишебаба — живий приклад того, як особиста позиція може змінювати країну. І ця історія ще далеко не завершена.
