На Запорізькій атомній електростанції встановлено рівно шість енергоблоків типу ВВЕР-1000. Кожен із них проєктувався на електричну потужність близько 1000 МВт, а разом вони дають сумарну встановлену потужність 6000 МВт. Це робить станцію найбільшою в Європі й однією з найпотужніших у світі.
Усі шість блоків збудовані за єдиним проєктом і введені в роботу між 1984 і 1995–1996 роками. Станом на літо 2026 року жоден з них не виробляє електроенергію: усі перебувають у режимі холодного зупину через окупацію та технічні обмеження, пов’язані з руйнуванням Каховського водосховища.
Станція залишається стратегічним об’єктом української енергетики, навіть перебуваючи під контролем російських військ із березня 2022 року. Її шість реакторів — це не просто цифри, а фундамент, на якому десятиліттями трималася значна частина енергетичної незалежності країни.
Історія появи шести енергоблоків
Рішення про будівництво Запорізької АЕС ухвалили ще в 1977 році. Рада Міністрів СРСР затвердила уніфікований проєкт із реакторами ВВЕР-1000, і вже 1981-го на берегах майбутнього Каховського водосховища розпочалися земляні роботи. Місце обрали не випадково: поруч стояло місто енергетиків Енергодар, а поруч — величезний запас води для охолодження.
Перший енергоблок підключили до мережі в грудні 1984-го, а офіційно ввели в експлуатацію наприкінці 1985-го. Далі події розгорталися майже конвеєрно. Другий блок запрацював у 1986-му, третій — у 1987-му, четвертий — у 1988-му. П’ятий з’явився 1989-го. Шостий же став особливим: його будівництво заморозили після Чорнобильської катастрофи, а завершили лише після скасування мораторію — у 1995–1996 роках.
Коли шостий блок нарешті видав перші кіловати, Запорізька АЕС офіційно стала найпотужнішою атомною станцією Європи. Шість однакових «тисячників» працювали як добре злагоджений оркестр, даючи країні майже п’яту частину всієї електроенергії.
Технічний портрет кожного енергоблока
Усі шість реакторів належать до типу ВВЕР-1000/320 — водо-водяних енергетичних реакторів під тиском. Кожен має теплову потужність 3000 МВт і електричну близько 1000–1030 МВт (залежно від того, рахувати брутто чи нетто). Корпус реактора, парогенератори, головні циркуляційні насоси — усе виготовлялося за єдиними стандартами, що спрощувало обслуговування й підготовку персоналу.
Ось як виглядає хронологія введення та основні параметри:
| Енергоблок | Рік введення | Електрична потужність | Тип реактора |
|---|---|---|---|
| № 1 | 1985 | ≈ 1000 МВт | ВВЕР-1000/320 |
| № 2 | 1986 | ≈ 1000 МВт | ВВЕР-1000/320 |
| № 3 | 1987 | ≈ 1000 МВт | ВВЕР-1000/320 |
| № 4 | 1988 | ≈ 1000 МВт | ВВЕР-1000/320 |
| № 5 | 1989 | ≈ 1000 МВт | ВВЕР-1000/320 |
| № 6 | 1995–1996 | ≈ 1000 МВт | ВВЕР-1000/320 |
Дані зібрані на основі офіційної інформації Енергоатому та відкритих технічних довідників. Кожен блок має власний турбінний зал, систему безпеки та басейн витримки відпрацьованого палива. Окремо стоїть сухе сховище відпрацьованого ядерного палива — перше в Україні, розраховане на 380 контейнерів.
Шість енергоблоків Запорізької АЕС — це не просто шість однакових машин. Це шість незалежних, але тісно пов’язаних систем, кожна з яких здатна живити велике місто.
Що відбувається з блоками зараз
З березня 2022 року станція перебуває під російською окупацією. Український персонал продовжував роботу під контролем окупаційної адміністрації, але вже восени 2022-го більшість блоків перевели в холодний зупин. До квітня 2024-го всі шість реакторів опинилися в цьому режимі.
Холодний зупин означає, що ланцюгова реакція зупинена, температура теплоносія нижча за 100 °C, а реактори потребують лише мінімального охолодження. Проте навіть у такому стані паливо виділяє залишкове тепло, яке необхідно постійно відводити. Після руйнування Каховської греблі в червні 2023 року основне джерело води зникло. Зараз охолодження забезпечують ґрунтові свердловини та спеціальний ставок-охолоджувач, рівень якого поступово знижується.
Зовнішнє електропостачання станції неодноразово зникало. У 2026 році вже зафіксовано десяток повних блекаутів, коли станція переходила на дизель-генератори. Ці генератори — остання лінія захисту. Якщо вони вийдуть з ладу надовго, залишкове тепло може створити серйозні ризики.
Порівняння з іншими українськими АЕС
В Україні загалом чотири атомні станції. Рівненська має чотири блоки (два ВВЕР-440 і два ВВЕР-1000), Південноукраїнська — три ВВЕР-1000, Хмельницька — два діючих ВВЕР-1000. Запорізька з її шістьма блоками залишається абсолютним лідером за потужністю.
- Запорізька АЕС — 6 блоків, 6000 МВт (окупована, холодний зупин)
- Рівненська АЕС — 4 блоки, близько 2835 МВт (працює)
- Південноукраїнська АЕС — 3 блоки, 3000 МВт (працює)
- Хмельницька АЕС — 2 блоки, 2000 МВт (працює, ще два в планах)
До повномасштабного вторгнення саме Запорізька станція давала найбільший внесок у атомну генерацію України. Сьогодні її відсутність відчувається всією енергосистемою: інші станції працюють на межі можливостей, а країна змушена шукати додаткові джерела.
Чому шість блоків — це стратегічна перевага і водночас вразливість
Шість однакових енергоблоків дозволяли проводити ремонти без зупинки всієї станції. Поки один блок стояв на перевантаженні палива, п’ять інших продовжували працювати. Така гнучкість робила Запорізьку АЕС надзвичайно надійною в мирний час.
В умовах війни ця ж особливість перетворилася на складність. Кожен зупинений реактор потребує окремого моніторингу, окремого охолодження, окремого персоналу. Міжнародне агентство з атомної енергії постійно наголошує: чим більше реакторів, тим більша відповідальність за підтримання систем безпеки.
Окупаційна адміністрація вже видала російські ліцензії на окремі блоки, зокрема на перший і другий. Проте українська сторона та міжнародні експерти підкреслюють: безпечний перезапуск можливий лише після повного повернення контролю, відновлення систем охолодження та ліній електропередач.
Шість енергоблоків Запорізької АЕС сьогодні — це шість сплячих гігантів, чиє пробудження залежить не тільки від техніки, а й від політичних рішень і гарантій безпеки.
Що варто знати про майбутнє станції
Експерти сходяться на тому, що повне відновлення роботи всіх шести блоків потребуватиме часу. Потрібно буде перевірити стан обладнання, яке роками працювало в умовах обмеженого обслуговування, відновити водний баланс, замінити пошкоджені лінії. Деякі оцінки говорять про рік-півтора навіть за найсприятливішого сценарію.
Поки що станція живе в режимі очікування. Український персонал, який залишився, і міжнародні спостерігачі МАГАТЕ щодня фіксують параметри безпеки. Дизель-генератори заряджають, свердловини перевіряють, рівні води вимірюють. Шість реакторів мовчать, але системи, які їх охороняють, працюють безперервно.
Запорізька АЕС із її шістьма енергоблоками залишається символом і української інженерної думки, і водночас однієї з найгостріших точок ядерної безпеки в Європі. Кількість блоків відома точно — їх шість. А ось коли вони знову запрацюють на повну — питання, відповідь на яке пишеться щодня.
